«Того ж дня субота була, тому то сказали юдеї вздоровленому: Є субота, і не годиться тобі брати ложа свого. А він відповів їм: Хто мене вздоровив, Той до мене сказав: Візьми ложе своє та й ходи. А вони запитали його: Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: Візьми ложе своє та й ходи? Та не знав уздоровлений, Хто то Він, бо Ісус ухиливсь від народу, що був на тім місці. Після того Ісус стрів у храмі його, та й промовив до нього: Ось видужав ти. Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого! Чоловік же пішов і юдеям звістив, що Той, Хто вздоровив його, то Ісус.
І тому зачали юдеї переслідувати Ісуса, що таке Він чинив у суботу. А Ісус відповів їм: Отець Мій працює аж досі, працюю і Я. І тому то юдеї ще більш намагалися вбити Його, що не тільки суботу порушував Він, але й Бога Отцем Своїм звав, тим роблячись Богові рівним.»
Крізь сон я чув голос, але мови не розумів. Де я? Що відбувається?
Тьмяне світло з іншого кінця кімнати допомогло мені здогадатися: я в студентському гуртожитку, на сусідньому ліжку – мій колега, відомий фахівець з індуїзму, який, як і я, приїхав на конференцію.
Четверта година ранку, а йому надумалося розмовляти телефоном! Правда, в Монреалі вже сьома, і він вирішив зателефонувати дружині, яка встала проводити дітей у школу. Сказати їй, що в нього все гаразд.
Коли він поклав слухавку, я все-таки нагадав з докором:
– Четверта година ранку! Спати потрібно!
– Ні, – заперечив він. – Пора вставати. У мене вдома вже всі встали. Дружина йде на роботу, я хотів застати її вдома.
Ісус і Його супротивники немов живуть у різних часових зонах. Йдеться не про географічні зони (у давнину люди не так багато подорожували і не могли помітити різницю між часовими поясами, а оскільки в них не було сучасних засобів зв’язку, то і особливого значення ця різниця не мала). Швидше я назвав би це різними богословськими зонами: юдеї все ще сплять, але Ісус вже підвівся і не спить і почав денні справи.
Предмет суперечки субота. Старий Заповіт пояснює, що субота «придумана» для того, щоб виділити сьомий день – відрізок часу, коли Бог-Творець відпочивав від трудів творіння. Юдеї, що раз на тиждень дотримують Закон, припиняли всяку роботу. Щоб не заплутатися, їх наставники розробили чіткі визначення всього, що відноситься до «роботи».
Але Ісус систематично робить у суботу такі справи, які можна вважати «роботою», і деякі Його супротивники розглядають це як навмисне порушення Закону. Врешті-решт, хіба обов’язково було зціляти паралітика у святий день? Хворий валявся мало не сорок років, потерпів би ще днинку. Ісус як навмисно вибирає для зцілення суботу. І хоча Його дії важко назвати роботою – Він лише вимовив наказ – але наказав Він цій людині зробити вчинок, що порушує суботні правила (нести своє ліжко).
Ісус відповідає так само, як мій колега-індус: у нас різні часові зони. Отець працює невпинно, і Він має чинити так же. Що це означає?
Ісус упевнений, що Господь Ізраїлю зараз, у цей момент, коли Він вимовляє ці слова, починає нове творіння, яке йде на зміну старому. «Часова зона» нового творіння отримує перевагу перед суботою. Бог почав процес зцілення хворого старого світу, і хоча в цьому процесі, ймовірно, теж передбачений час відпочинку (коли повністю здійсниться місія Ісуса, див. 19:28-30), у даний момент треба всіма силами здійснювати головну працю. А якщо, з погляду Івана, «знаки» якимсь чином відповідали «дням» нового творіння – тим більше.
Навряд чи такий підхід міг зустріти розуміння серед законослухняних юдеїв. Уперше Ісус натикається на таку жорстку відсіч, і чим більше «знамень», тим лютіше опозиція: люди починають здогадуватися, що станеться за цими знаками, куди вони вказують.
До речі, «юдеї» – це жителі південної частини Палестини, власне Юдеї. Це слово можна розуміти ширше – «євреї взагалі», проте в даному випадку правильніше вузьке тлумачення, оскільки і хворий, зцілений Ісусом, і сам Ісус, і Його учні також євреї – але не юдеї. У деяких місцях Іван чітко протиставляє «євреїв, що живуть в Юдеі» галілеянам (наприклад, 7:1). Тут вже починається жорстокий опір Ісусу, що виходитиме з Єрусалиму і закінчиться в підсумку карним звинуваченням (11:47-51), арештом і стратою.
А що заважає процесу зцілення, нового творіння? Не лише опозиція, але і гріх опираються йому. Багато що залишається прихованим, приміром, у даному випадку Ісус вважає, що паралітик був покараний за гріхи (в. 14), але через чотири розділи Ісус рішуче оголошує, що сліпий не був покараний за свій гріх або гріхи батьків (9:1-3). Тобто хвороба буває наслідком гріха, але жорсткий взаємозв’язок відсутній і не можна підозрювати гріховність кожного інваліда. (Два дні тому мені написала жінка, що усвідомила, яким чином гріх привів її до важкої недуги, проте серед моїх знайомих достатньо хворих людей, стосовно яких цей висновок був би абсурдним. Знаю я і немало здорових і щасливих грішників.)
Насправді починає обростати сенсом коротке, сумне зауваження прологу (1:11): «До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його». Люди не були готові до нового творіння, до явлення живого Божого, що несе їм нову звістку. Вони продовжували жити в колишній часовій зоні і злилися на Ісуса, Який їх навіщось розбудив. Суперечка між часовими зонами наростатиме і завершиться хрестом.
Та сама битва триває і понині, приймаючи нові форми. З Ісусовим воскресінням нове творіння поширилося на весь світ. Люди як і раніше реагують на цей процес із злістю. Де ж нині послідовники Ісуса, які скажуть: «Ісус здійснює роботу завжди, і я теж це роблю»?