«Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря. А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими. Ісус же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. Наближалася ж Пасха, свято юдейське. А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде, говорить Пилипові: Де ми купимо хліба, щоб вони поживились? Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити. Пилип Йому відповідь дав: І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав. Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: Є тут хлопчина один, що має п’ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловіка числом із п’ять тисяч. А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло. І зібрали вони. І дванадцять повних кошів наклали кусків, що лишились їдцям із п’яти ячних хлібів. А люди, що бачили чудо, яке Ісус учинив, гомоніли: Це Той справді Пророк, що повинен прибути на світ! Спостерігши ж Ісус, що вони мають замір прийти та забрати Його, щоб настановити царем, знов на гору пішов Сам один.»
При читанні детективних оповідань швидко з’ясовується, що незначні на вигляд деталі можуть виявитися доказом і допомогти виявити вбивцю. Хороший письменник наповнює свій текст всякого роду подробицями, відволікаючи в бік очі і увагу читача, але слід пам’ятати: випадкового тут нічого немає. І десь у цьому нагромадженні фактів прихований один, головний, який розкриє секрет, якщо тільки читач зуміє вчасно його помітити.
У Євангелії від Івана теж немає нічого випадкового. Тут стільки деталей, стільки різних приводів для роздумів, що легко розгубитися, якщо кидатися за кожною дороговказною лінією. На відміну від детектива в Євангелії всі деталі зійдуться воєдино, жодна не заведе в безвихідь. Але важливо вибрати з безлічі запропонованих нам ліній ті, які ведуть до самого центру, туди, де відкриється найбільш глибокий сенс.
От вже вдруге Іван повідомляє нам про події, які сталися на Пасху (перший раз – коли Ісус виганяє торговців з Єрусалимського Храму, 2:13). Буде і третій: коли Ісус востаннє прийде в Єрусалим, і цей останній раз настільки важливий для Івана, що він згадує про нього тричі (11:55; 12:1; 13:1). Ні, це не детектив, Іван не тримає нас у нерозумінні. Він хоче, щоб, просуваючись вперед, ми на кожному етапі цілком розуміли, що відбувається.
Він підкреслює той факт, що дивовижне насичення натовпу відбулося на Пасху, адже ми повинні осмислити знамення як з погляду самої Пасхи, спогаду про Вихід дітей Ізраїлю з Єгипту, про те, як Господь позбавив їх і провів через пустелю в Землю обітовану, так і з погляду пасхальних подій у самому Євангелії, зіставивши це насичення, по-перше, з очищенням Храму, а по-друге, із смертю і воскресінням Ісуса.
Весь довгий шостий розділ Івана насичений темою Пасхи, вірніше, одним аспектом цієї теми: Господь живив дітей Ізраїлю під час їх мандрів у пустелі «Хлібом небесним». У 16-му розділі Виходу Господь посилає «манну», коли народ ремствує і скаржиться. У сукупності обидві сторони цієї історії складають основний фон для розуміння Ів. 6.
Розділ відкривається розповіддю, спільною для всіх чотирьох євангелістів: про те, як Ісус забезпечив хлібом і рибами натовп, що зібрався в пустелі біля моря Галілейського, далеко від сіл, де можна було б купити їжу. Цей уривок служить відправною точкою для довгої дискусії про «хліб небесний», якій буде присвячена основна частина розділу, проте є тут і безліч майстерних натяків, завдяки яким ми можемо «увійти» до цієї сцени і ототожнити себе з одним з учасників.
Ісус, Пилип, Андрій і безіменний хлопчик, що потурбувався принести із собою їжу, – Іван розповідає про епізод з хлібами і рибами набагато тепліше, інтимніше, ніж інші євангелісти. У синоптиків Пилип і Андрій мовчать, але Іван зумів однією реплікою змалювати різних осіб, різні ролі учнів, як зробив він це і для інших, особливо (пізніше ми в цьому переконаємося) для Хоми. Пилип і Андрій знову вийдуть на перший план у 12:22; складається враження, ніби з усіх учнів ці двоє були найбільш привітними до людей, що не входили до числа Дванадцяти, підтримували стосунки з ними. Андрій явно знайомий із запасливим хлопчиком і представляє його Ісусові.
Пилип у розгубленості, Андрій не знає, що робити, але, принаймні, він вказав Ісусові на хлопчика з хлібами і рибами. Мораль цього епізоду очевидна, проте нагадати все ж корисне: часто буває так, що ми самі не бачимо виходу, і починати потрібно завжди з одного і того ж: привернути Ісусову увагу. Заздалегідь ніхто не вгадає, як Він вчинить, і така християнська віра: ми сподіваємося, що Ісус зробить щось, про що ми і подумати не могли, щось нове, творче.
Реакція натовпу і відповідь Ісуса на цю реакцію також дуже важливі. Згадаємо: Іван Христитель підкреслював і повторював, що він не Месія і не пророк (1:20-21), тепер же, у вірші 14, знову зайшла мова про пророка, про «пророка, подібного до Мойсея», передбаченого у Втор. 18, прийдешнього великого вождя, який зробить для народу те, що робив Мойсей, – виведе з рабства на свободу.
Натовп, що оточував Ісуса, швидко перейшов від «пророка» до «Месії», тобто – «Царя». Якщо Ісус – той самий, здавна обіцяний великий пророк, Він зобов’язаний вести народ. Інтонація євангеліста іронічна і сумна: Іван вірить і нам каже, що Ісус – Месія, пророк, подібний до Мойсея, але реакція натовпу показує, що люди чекають зовсім не такого пророка, не такого «Мойсея». І далі в цьому розділі Ісус спробує спонукати Своїх слухачів до глибшого і вірнішого розуміння. Віритимемо і молитимемося, щоб цей розділ привів до розуміння також і нас.