Івана 5:39-47 – Ісус і Мойсей

«Дослідіть но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя. Від людей не приймаю Я слави, але вас Я пізнав, що любови до Бога в собі ви не маєте. Я прийшов у Ймення Свого Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж прийде інший у ймення своє, того приймете ви. Як ви можете вірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави тієї, що від Бога Єдиного, не прагнете ви? Не думайте, що Я перед Отцем буду вас винуватити, є, хто вас винуватити буде, Мойсей, що на нього надієтесь ви! Коли б ви Мойсеєві вірили, то й Мені б ви повірили, бо про Мене писав він. Якщо писанням його ви не вірите, то як віри поймете словам Моїм?»

Таке трапляється і в шкільному класі, і в спортивній команді, і в казармі. Таке трапляється усюди, де група однолітків збивається в зграю і жодні зусилля старших не можуть її стримати.

Хлопці на задній парті кривляються перед сусідами, не звертаючи уваги на учителя. Футболісти, прагнучи привернути увагу уболівальників, роблять ефектні паси, від яких жодної користі в грі. Солдати, які не шанують офіцерів, нахваляються і виставляють себе героями перед новачками, а коли зіткнуться із супротивником, не знають, що далі робити.

А тепер на місце учителя, тренера або офіцера підставте Бога – живого, довготерпеливого, люблячого і мудрого Бога, Який обрав Свій народ, щоб через нього явити Свою славу світу. І уявіть собі, що народ так зрадів своїй обраності, що цілими днями люди нахваляються і звеличуються один перед одним, ніскільки не намагаючись догодити Богові. От звинувачення, яке Ісус урочисто і сумно пред’явив Своїм сучасникам, коли прийшов до Своїх і Свої Його не прийняли (1:11).

Щоб цілком зрозуміти те, що відбувалося тоді, треба пригадати розклад сил, що був у наявності. Павло, представник крайньої течії серед фарисеїв, каже в Посланні до Галатів (1:14): «І я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань». Складалася неофіційна ієрархія, хто кого перевершить у ревності, і юний Саул з Тарсу багатьох випередив у цьому змаганні. Одним з головних випробувань вважалася Біблія. Вивчи текст, доведи, що знаєш Тору напам’ять, хоч спереду назад, хоч ззаду наперед, і твої однокласники переймуться захопленням.

А Бог? Навряд чи це справить враження на Бога, каже Павло в Посланні до Галатів; жодного враження не справить, підтверджує Ісус у нашому тексті. Звернемося ще раз подумки до Прологу (1:17): «Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа». Закон хороший, і його ніхто не відміняв (хоча дехто з ранніх християн помилково вважав, ніби Ісус і Павло скидають, викривають закон), але призначення закону – не виправдати людину в її власних очах і не допомогти їй змагатися з іншими, а привести її до мети – до Месії.

В Месії єврейський закон повністю здійснюється. У ньому самому міститься вказівка на таку кульмінацію – він вказує на ідеал людського життя, обіцяє, що Бог угледить жертву за гріхи людей і людям не припаде нахвалятиметься тим, як успішно вони впоралися зі своїми проблемами. Таким чином, закон посилає нас до Месії, дійсно людині (див. 19:5), Агнцеві Божому, який перейме на себе гріхи світу.

Ісус пред’являє Своїм сучасникам тяжке звинувачення: вони читають правильну книгу, але читають її неправильно. Це попередження зачіпає і нас, «фахівців з Біблії», учених, священиків, проповідників. Вивчення тексту легко перетворюється на гімнастику розуму. Біблія – найдивовижніша книга (чи збірка книг), яка тільки потрапляла до рук людини, і всякий читач, із схильністю до літератури, до життя ідей, історії, цікавих сюжетів, готовий повністю розчинитися в цьому тексті. Умоглядні міркування, що народжуються з таких вправ, бувають захоплюючі, бадьорі і такі ж цікаві, як будь-які академічні спори. І Бог заохочує кращі уми займатися такою працею. Біблія вже дала нам багато світла, але нескінченно більше їй належить дати, а для цього люди повинні зануритися в неї, проникнути до самого дна.

Але не можна допустити, щоб вивчення тексту і безлічі його тлумачень стало самоціллю, адже тоді текст не приведе нас до Бога живого. Легко, оманливо легко вивчити напам’ять усі відомості відносно «месіанських сподівань» і так і не впізнати самого Месію. Дуже легко, тим більше коли наша академічна система і семінарії навіть заохочують такий підхід. Наші знання і розумові здібності здобувають нам бали серед колег, сприяють престижу і підвищенню статусу, зміцнюють наше положення в тій або іншій церковній партії. Так йде справа зараз, і так було за Ісусових часів.

Я зовсім не закликаю викинути розум за борт і прагнути при читанні тексту виключно до певних розпливчатих «теплих почуттів» відносно Ісуса. Навпаки: нове прочитання Біблії, у світлі наших знань про Ісуса Месію, вимагає більшого, а не меншого, зусилля думки. Але абстрактна думка повинна увесь час переходити в особисте знання, у поклоніння і молитву, і знову повертатися в думку, бо ця робота невичерпна. Від Писання до Месії і назад до Писання, знову і знову по висхідній спіралі розуміння. Такий виклик кинув нам у цьому розділі Месія, і цей виклик звучить понині.

Попередній запис

Івана 5:30-38 – Свідчення про Ісуса

Наступний запис

Івана 6:1-15 – Насичення п'яти тисяч