ІКОНОМІЯ

У літургійній мові для відображення Божого діяння у творінні вживають висловів “провидіння Боже” чи “ікономія Божа”. Слово “ікономія” має грецьке походження і буквально означає “будування” чи “управління домом”. Домом Бога є всесвіт. Бог Отець спланував Свій дім. Він будує його, упорядковує і належно ним управляє.

У внутрішній сфері Пресвятої Тройці любов плине від Отця до Сина у Святому Дусі. З цієї внутрішньої сфери вона випливає назовні: у творіння і сотворення космосу, де Син стає людиною за допомогою Святого Духа.

Син об’єднує Себе з творінням через втілення. Він відкупляє його Своєю кров’ю і прославляє Своїм воскресенням. Зрештою, через вознесення до Отця повертає його Отцеві.

Святий Дух наповнює цей “дім усесвіту” життям, яким він є, і тому звершує все відкупительне діло Сина. Зійшовши в П’ятдесятницю, Дух відтоді “ширить” Христа і робить Його реально присутнім через час і простір у Церкві. Тому життя і діяння Святого Духа означає об’єднувати і втілювати творіння в Христа; Христос же повертає творіння і передає його Отцеві.

Отже, наше духовне життя ґрунтується на взаєминах і розвивається із взаємин: стосунки особи з Особою в любові.

Наше духовне життя і наша християнська думка покладаються передусім на Другу Особу Тройці, Ісуса Христа, Який об’являє Отця. “Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був” (Ів. 1:18). Через Христа і в Христі ми зустрічаємо Отця і здобуваємо свою остаточну долю.

Цей найчудовіший потік любови є досконалим коловим рухом. Він плине з Пресвятої Тройці, надприродної сфери і перетікає в зовнішню сферу, природну сферу світу й людини. У Христі і через Христа повнота творіння і самої людини повертаються до Бога і шукають надприродне життя в Ньому. Доля людини – поєднатися в любові з Богом, Який є Любов, і обожитися не через природу, а через благодать.

Не Божі діяння, а сам Бог у діяннях об’являє Себе людині і дає їй змогу “бачити” Його. Бог проникає в любов людини, залишаючись там у Своїй сокровенній реальності. Ця присутність реальна, по суті, найреальніша. Така спільність самого Бога називається “несотвореною енергією”. Несотворені енергії Бога не є “речами”, що існують поза Богом, чи “дарами” Бога; вони є самим Богом у Його діяннях. Вони є власне Богом, Який сам несотворений. Їх називають “несотвореними”, бо їхня причина і походження – це єство Бога. У них Бог немов виходить за межі Себе і стає “всепроникним”, для того щоб правдиво звіщати Себе. Тому єство та енергії Бога не є “частками” Бога, а двома способами, якими ми, люди, можемо споглядати Боже єство.

Ці “несотворені енергії” також називають “силами” або “виявленнями” Бога. Вони не мають власного буття, а демонструють нам атрибути чи “божественні імена” Бога. Ці імена безмежні: Любов, Краса, Мудрість, Сила, Слава, Всезнання і т. ін. Стосовно Бога ці виявлення безконечні; стосовно людини їх називають “благодаттю”, “освяченням благодаттю”, “обоженням”. Отже, “прийняти благодать” означає брати участь у божественному житті Бога, мати частку Його любови. Для Сходу “освячення благодаттю” – це не сотворений дар, даний людині, який людина може втратити і повернути. Це дар самого Бога, безсмертний, який існує вічно.

Попередній запис

СУТНІСТЬ ЛЮБОВИ

Наступний запис

ПРЕСВЯТА ТРОЙЦЯ ДЖЕРЕЛО ЖИТТЯ