Як ми вже згадували, на сторінках Святого Письма не раз можна натрапити на переконання, що Бог може врятувати людину навіть із рук найсильнішого ворога. Ці думки дуже влучно висловлено в Книзі Приповістей: «Страх перед людиною пастку дає, хто ж надію складає на Господа, буде безпечний» (Пр. 29:25), а молитовний вияв такої довіри до Господа знаходимо в різних псалмах: «Господь моє світло й спасіння моє, кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?» (Пс. 27:1); «На Бога надію кладу й не боюсь, що людина учинить мені?» (Пс. 56:12); «Я лягаю і сплю, і пробуджуюся, бо Господь підпирає мене, і я не побоюсь десяти тисяч люду, які проти мене навколо отаборились!» (Пс. 3:6-7).
Якщо Бог може подбати про безпеку людини, то немає нічого дивного в тому, що людина звертається до Нього тоді, коли виникає загроза. Слушно сказано, що волання до Бога свідчить про те, що той, хто волає, ще не досягнув дна розпачу, бо тоді людина вже ніде не шукає порятунку.
Прикладом людини, яка добре знає, у кому може знайти порятунок, є Яків, один із патріархів Ізраїля. Він утік, щоб уникнути помсти свого брата Ісава після того, як ошукав його й свого батька. Тож нічого дивного, що, вирішивши повернутися в рідні краї, відчуває страх. Довіряє його Богові: «Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми.» (Бут. 32:12). У молитві важливо не вдавати героя, а цілком щиро, як Яків, розповісти Богові про свої почуття, зокрема й такі – здавалось би – не надто похвальні, як почуття страху. Яків не знає, що діється в серці брата, а тому максимально щиро звіряється Богові у своїх страхах. Ще далі у своєму проханні піде псалмоспівець, який попросить Бога не лише про фізичний порятунок, а й про звільнення від почуття страху: «Вислухай, Боже, мій голос, як скаржуся я, від страху ворожого душу мою хорони!» (Пс. 64:2).
Бо деколи цей страх буває гнітючим тягарем, особливо коли супроводжується почуттям самотности й покинутости, коли здається, що порятунок уже нізвідки не прийде. Такі почуття переповнюють серце слуги пророка Єлисея, коли він бачить, що військо царя Араму оточує його місто. Єлисей звільняє слугу від страху доволі незвичайним способом: просить Бога, щоб дозволив слузі побачити те, що невидиме для людських очей – нехай побачить він потужну допомогу, яку Бог надає Своїм вірним, показану тут в образі вогненних коней і колісниць. Людському окові здається, що поразка праведних уже наперед визначена… бо воно не бачить сили Божого захисту.
«А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось військо оточує місто, і коні, і колесниці! І сказав його слуга до нього: Ох, пане мій, що будемо робити? А той відказав: Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними. І молився Єлисей і говорив: Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить! І відкрив Господь очі того слуги, і він побачив, аж ось гора повна коней та огняних колесниць навколо Єлисея!…» (2Цар. 6:15-17).
У цьому випадку для звільнення від страху вистачило відкрити людині очі, що дало їй змогу побачити правду, яка належить не до матеріального світу, а до дійсности благодаті. Однак досягти такої відкритости нелегко, якщо в серці панують негативні емоції.
У Новому Заповіті постать ворога, який викликає страх, ототожнюється, власне кажучи, з переслідувачем тих, хто вірить в Ісуса. Автори апостольських послань заохочують нас не давати залякати себе ворогам, не втрачати душевної рівноваги та залишатися вірними Євангелію. Филип’яни стикаються з ворожістю язичницького оточення. Зазнаючи страждань через свою віру, чують такі слова підбадьорення: «Тільки живіть згідно з Христовою Євангелією, щоб, чи прийду я й побачу вас, чи й не бувши почув я про вас, що ви стоїте в однім дусі, борючись однодушно за віру євангельську, і ні в чому не боячися противників; це їм доказ загибелі, вам же спасіння. А це від Бога!» (Фил. 1:27-28).
Апостол використовує в цьому уривку мілітарні образи; там, де український переклад подає «ні в чому не боячися противників», в оригінальному тексті маємо «не дайте противникам нічим залякати вас». Дієслово «залякувати», ужите тут у формі дієприкметника ptyrhomenoi, з’являється в давніх текстах, зокрема тоді, коли йдеться про залякування ворожих коней під час воєнних дій. Варто окремо сказати про те, як сильно апостол наголошує на потребі єдности вірних, яка дасть змогу не піддатися залякуванням ворога.
Це може здатися парадоксальним, що відкинути страх перед переслідувачами закликає вірних той, хто сам колись був переслідувачем, а страх перед ним був такий масовий, що вірним важко було повірити в те, що він справді навернувся. Радше здавалося, що це підступ, ужитий для того, щоб проникнути в середовище вірних і мати ще більше можливостей їх переслідувати. «А коли він до Єрусалиму прибув, то силкувався пристати до учнів, та його всі лякалися, не вірячи, що він учень» (Дії 9:26). Для того, щоб подолати цей страх, не вистачило слів самого Савла, потрібне було ще свідчення Варнави, який розповів, як Савло відважно проповідував ім’я Ісуса в Дамаску.
Заохочення бути відважним і жити в мирі містить також Перше Послання апостола Петра. Коли поглянемо на цей лист у цілому, то помітимо в ньому цікаву думку. Автор наголошує, що не слід плутати й об’єднувати двох ситуацій – слушного покарання для винуватців і невинного страждання праведних. Бо легко робити із себе мученика тоді, коли насправді цілком заслуговуємо на те страждання, якого зазнаємо. А от той, хто чинить справедливо, не повинен нічого боятися, і навіть якби його торкнулося переслідування, має знати, що страждає з Христом і для Христа.
«І хто заподіє вам зле, коли будете ви оборонцями доброго? А коли ви за правду й страждаєте, то ви блаженні! А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся!» (1Пет. 3:13-14). В останньому вірші цитованого уривка автор покликається на Книгу Ісаї: «Не кажіть змова на все, на що каже змова цей народ, і не бійтесь того, чого він боїться, і не лякайтеся!» (Іс. 8:12). Цими словами пророк хоче заохотити мешканців Єрусалима до відваги перед лицем асирійської навали, закликає довіритися Богові. Тепер уже Ісусові учні чують заклик не піддаватися паніці, стикаючись із діями переслідувачів.