Ви чекаєте за міцними дубовими дверима, у той час як судовий службовець перевіряє, чи всі присутні. Кивнувши головою, службовець відчиняє двері, і Ви, зайшовши всередину, помічаєте безшумну нервову метушливість спостерігачів. Роззирнувшись, Ви бачите на обличчях інших присяжних прийняте рішення, і Вас цікавить, чи за вашим виразом обличчя проглядається така сама втома.
Суддя чекає, поки Ви та решта присяжних займуть свої місця, а тоді звертається до старшини присяжних. «Ви прийняли рішення?» – запитує суддя.
«Так, Ваша Честь», – відповідає старшина.
Всі присутні зосереджено дивляться на Вас і колег. Помітним є відчуття страху і цікавости через те, що незабаром має трапитися. Кожен із Вас – загалом дванадцять – старанно обрали стратегію захисту та обвинувачення під керівництвом досвідченої суддівської колегії консультаційних фірм. Адвокати з’ясували, які слова можуть викликати певні емоції в кожного з присяжних, і вони використовують ці знання для найкращого захисту.
Що стосується Вас особисто, то Ви та інші присяжні провели останні декілька днів, зважуючи свідчення, відповідаючи як на свої питання, так і на питання, поставлені вашими колегами, і зараз прийняли рішення, яке згодом оголосите в залі суду.
Хоча більшість присяжних впевнені в прийнятому рішенні, Вас бентежить те, що не кожен є абсолютно впевненим у ньому. Але, пригадуючи останні інструкції судді, Ви розумієте, що не повинні відчувати таке. Навіть коли йдеться про питання життя чи смерти обвинувачуваного, немає жодного судді в країні, який би попросив присяжних про абсолютну впевненість. Ще наші прабатьки вирішили, що очікувати достатньо доказів від судді для переконання всіх присяжних є так само нерозумно, як і неможливо. У житті все відбувається по-іншому.
Живучи на грані ймовірности
Якщо Ви замислитеся, то зрозумієте: щомиті в повсякденному житті Ви приймаєте рішення, що базується на високому рівні ймовірности, а не на переконливому доказі. Кожного дня сотні тисяч людей літають до інших міст. Більшість із них попередньо планують своє прибуття – домовляються, хто їх зустріне і коли, як вони доберуться до готелю, де вони проживатимуть – але ніхто не знає напевно, чи прибуде літак до свого місця призначення. Понад 99 відсотків літаків приземляються в призначеному місці, і, звичайно, більшість пасажирів вірять у безпечне прибуття. Але тероризм чи технічні помилки досить часто нагадують нам: жоден, хто сідає на борт літака, не може вірити з абсолютною впевненістю в успішне приземлення.
Не лише математика і формальна логіка, а й життя повинні базуватися на принципі ймовірности. Рідко, коли Ви маєте розкіш приймати рішення, які ґрунтуються на достатніх доказах, без будь-яких вагань.
Чому ж іще ваші долоні пітніють у день весілля? Ви не можете бути абсолютно впевненими в міцності союзу протягом довгого періоду життя.
Ви не можете бути абсолютно впевненими, що завтра зранку у Вас буде робота – а що, якщо пожежа знищить завод? Що, якщо через злиття підприємства Вас звільнять? Ви не впевнені, що м’ясо в ресторані швидкого приготування не є зіпсутим і не спричинить харчове отруєння. Всі ми змушені жити з деякою мірою невпевнености і звикати до зважування доказів, обдумування інформації і прийняття рішень, що базуються на врахуванні ймовірности.
Те саме спостерігалося і у випадку згаданого на початку книги суду, хоча, правду кажучи, це був дуже незвичайний суд. Цей суд зробив те, що може шокувати декого з Вас: він притягнув до відповідальности самого Бога. Суд запитував, чи Бог справді існує. Питання, яке не забувалося протягом тисячоліть і яке зараз настав час вирішити.
Для початку слід розуміти, що в будь-якому суді нерозсудливо наполягати на беззаперечному доказі. Людина повинна змогти сказати: «Я переконаний(а) в існуванні Бога. Докази є достатньо переконливими, і аргументи є досить логічними, тому я дійшов(ла) до висновку, що Бог існує».
Пропоную перемотати плівку і пригадати докази. Ви є членом журі присяжних. Усі, хто на небесах і на землі, очікують на вашу відповідь.
Покажіть мені це!
Прокурором є авторитетний чоловік із легким південним акцентом, відточеним протягом років. Цей чоловік може надати своєму голосу привабливости для впливу на ту чи іншу авдиторію. Він чудовий оратор і за допомогою свого запитання поставить Вас і інших присяжних у складне становище.
Його перевага? Він не повинен нічого доводити. Все, що він повинен робити, – це сіяти сумніви, ставити стільки запитань, щоб захист не зміг на них усіх відповісти, а тоді знайти одного впертого члена присяжних, який просто відмовляється поступатися.
«Гаразд, – каже прокурор, – якщо Бог існує, то поясніть, як сталося, що тринадцять невинних людей включно з дитиною загинули під час торнадо минулої весни. Якщо Бог існує, то чому літак, на якому молода пара вирушила відсвяткувати початок свого нового життя, розбився і все зруйнувалося?»
Понижений голос прокурора стає уривчастим, і він заперечує всі аргументи присяжних, а Ви в той час просто сидите загіпнотизовані. «Якщо Бог існує, то чому рак вбиває нас зсередини, у той самий час як війна і голод загрожують нам ззовні? Чому?»
Ви помічаєте, що багато членів журі присяжних ствердно кивають головами. Прокурорське «Чому?» зависло в повітрі, немов туман, поки чоловік не продовжив: «Якщо Бог існує, то чому Він не відповідає на всі наші молитви? Якщо Бог існує, то чому ми не є одностайними в Його сприйнятті? Чи Він є чимось неіснуючим, як у буддистів, чи істинним Богом у мусульман чи, як кажуть християни, люблячим Батьком Ісуса Христа? Як ми можемо знати, хто має рацію, а хто помиляється?
Якщо Бог існує, то чому діти голодують, побожні люди вмирають бідними, а добрі люди гинуть у вогні чи під час землетрусів? Якщо Бог не може керувати погодою, стихіями чи нашим суспільством, то як Він після цього може називатися Богом?»
Вираз обличчя прокурора набуває непохитности і впевнености, коли він пильно розглядає реакцію дванадцятьох присяжних. Він розуміє, що зробив свою справу. Він забрав у Вас надію і життя – і наскільки це було складно? Він знає історію кожного з присяжних. Він знає, що в одного з Вас від хвороби Альцгеймера померла мати; інший втратив дитину під час автомобільної аварії. Він знає, що двоє з Вас залишилися безробітними після одинадцяти і дванадцяти років праці. Він знає, що один із Вас втратив родича під час землетрусу в Каліфорнії. Він зіграв на ваших страхах так, як професійний скрипаль грає на струнах свого інструменту, і зараз він закінчує наводити свої аргументи ще до того, як Ви припините сумніватися.
«Якщо Бог існує, – підсумовує прокурор, – чому сьогодні в Нього вірить менше людей, ніж будь-коли? Чому Йому потрібно так багато часу для переконування у своєму існуванні? Чому Він просто не відкриється нам і не розсіє всі сумніви раз і назавжди?»
Прокурор робить багатозначну павзу, аби кожен із членів журі присяжних зосередився на його словах. «Справді, – промовляє прокурор, знижуючи свій голос майже до шепоту, змушуючи Вас уважно прислухатися, – якщо Бог існує, – а тоді підвищує свій голос до крику, – то чому Він не вбиває мене зараз через те, що я виступаю проти Нього?!»
Ви з жахом відкидаєтеся на своє сидіння, побоюючись, що зараз посеред зали суду спалахне блискавка. Але нічого не трапляється. Прокурор робить павзу, аби Ви змогли перевести подих, а тоді зі спокійною, самозадоволеною посмішкою відступає на крок назад.
«Я все ще тут, – підсумовує прокурор, – а це доводить, що Бога не існує». Повернувшись до судді, прокурор каже: «Ваша Честь, я закінчив».