Книга Осії зі Старого Заповіту є описом болю через людську зрадливість. «У Мене є в чому вас звинувачувати, – сказав Господь через Осію. – На цій землі немає відданості». Бог продовжив: «Коли Я обіцяв зробити з вас народ і прийняти у Свою родину, ви також дали Мені багато обіцянок. Єдиною проблемою є те, що Я єдиний, хто тримає Своє слово. Ви довірили своє життя Мені, знаючи, що Я дотримаю Своїх обіцянок. Але ви також повинні дотримуватись і своїх».
Його настільки засмутив цей обман, що Бог наказав Осії виконати одне з найдивніших прохань у всьому Святому Письмі. Він сказав Осії піти у квартал повій, вибрати собі одну та одружитися з нею.
Ви уявляєте реакцію Осії? Осія був побожним, щирим чоловіком, а Бог просить його розділити ліжко з перелюбною жінкою, яка є втіленням зрадливости. Скільки клятв було порушено в ліжку жінки? Скільки шлюбів було знищено через неї?
Однак Осія покірно знаходить повію на ім’я Гомер і пропонує повернути честь, гідність і повагу за допомогою шлюбу. Гомер надзвичайно здивована, але задоволена та охоче вирушає за своїм чоловіком у новий будинок і абсолютно нове життя. Вперше сексуальний акт є не способом заробити гроші, а вираженням прихильности і створення сім’ї. А з роками Осія дає Гомер навіть більше, ніж свій дім, гроші та дітей. Він дає їй своє серце.
Здавалося, цей дивний шлюб є щасливим, але одного дня Осія приходить у порожній будинок. Гомер кудись зникла, залишивши дітей. В Осії з’явилося погане передчуття. Якимось чином він знав, де вона є, але не хотів у це вірити. Вибігши на вулицю, він попрямував до кварталу повій, але зупинився, коли вже був поруч. Він побачив Гомер на розі вулиці. Вона обіймала іншого чоловіка, ведучи його до будинку розпусти.
Осія почувався спустошеним. «Що може дати цей чоловік, чого не можу я? – викрикнув він. – Якщо вона хотіла грошей, то чому не попросила в мене? Якщо вона хотіла любови, то хіба мої руки не були такими ж теплими і ніжними, як його?»
Якимось чином Осія добрався додому, борючись зі спокусою спересердя спалити оселю. Але це ще не кінець історії. Бог знову звернувся до Осії: «Я хочу, щоб ти повернувся в цей квартал, знайшов її звідника, відкупив її і повернув додому».
«Гаразд, Господи. Що Ти насправді хочеш, щоб я зробив?»
«Я хочу, щоб ти повернув Гомер. Роби так, як Я кажу».
Осія шокований проханням Бога. «Одного разу вона вже розбила мені серце! – протестував він. – Якщо я знову візьму її додому і ми почнемо все знову…» Він зупинився. «Чесно кажучи, Боже, якщо вона ще раз розіб’є моє серце, то це вже буде назавжди».
Знаєте, що відповів Бог? «Тепер ти знаєш, як Я себе почуваю! Я завжди дотримувався усіх Своїх обіцянок! Я сказав Своїм людям: “Я буду вашим Богом. Я любитиму вас, оберігатиму, виховуватиму, завжди буду поруч і зроблю вас сильними. Я навіть пробачу вам ваші гріхи і візьму на небеса одного дня”. А як вони ставляться до Мене?
Осіє, у тебе розбите серце, бо та людина, яку ти любив, зрадила тобі. Вона не оправдала твоєї довіри. У Мене таких ударів було тисячі. Моє серце зрешечене кулями обману і зради».
Усі ми були, як Гомер
Книга Осії зворушила мене більше, ніж будь-які інші частини Писання. Чому? Я знаю, що поводився з Богом, як Гомер. Я сидів у церкві і давав обіцянку: «Боже, я не робитиму цього гріха більше, я вживу заходів; я обіцяю, що зроблю це». Час минав, і за декілька місяців я розумів, що не припинив погано вчиняти і не змінювався на краще.
Бог не реагує на мою зраду безсердечним задоволенням офіцера поліції, який незграбно виписує квитанцію про перевищення швидкости, щоб цього дня заробити свою частку. Бог не дивиться на мою непокору з цікавістю і відчуженням антрополога. Це аж ніяк не так. Коли я читаю книгу Осії, то усвідомлюю: моя непокора псує емоційний дух Бога. Він засмучений через мою зраду так само, як чоловік сумує через зраду дружини.
Оскільки на карту поставлено багато, слід давати обіцянки Богу і складати угоди обдумано та ретельно їх дотримуватися. Обітниці, які ми даємо своєму чоловіку чи дружині перед людьми, насправді є обітниці Богові, і Він їх приймає особисто. Обіцянки, які ми даємо в малих групах, домовляючись підтримувати один одного духовно, є обіцянками, збереженими в самому серці Бога. Звичайно, недотримання обітниць можна пробачити. Але тільки-но ми усвідомимо, що зрада розбиває Богові серце, то не захочемо завдавати такого болю тому, хто виявив до нас таку доброту.
Доброю новиною є те, що так само, як наша зрада сильно засмучує Бога, так і наша відданість може потішити Його серце.