ІСТОРІЯ ІЗРАЇЛЮ: ВІД ПОЧАТКУ ДО ВАВИЛОНСЬКОГО ПЕРЕСЕЛЕННЯ

Методологічний вступ

Історіографічна реконструкція біблійного Ізраїлю, починаючи від самих початків, стала одним із найважливіших об’єктивів модерної екзегези, передусім з XIX ст. аж по сьогодні. Так само орієнталістика часто займалася історією Ізраїлю. Все численніші археологічні відкриття. які вивели на денне світло великий скарб різних текстів стародавнього Близького Сходу, і надзвичайні свідчення матеріяльної культури цього регіону вже більше як століття збагачують історіографію. Сучасні інструменти датування віднайденого археологічного матеріялу дозволили переглянути і перевірити попередні хронології. Дослідження стародавніх мов і, отже, віднайдених документів, дало поштовх новим науковим здобуткам.

Історія Ізраїлю довгий час була місцем сутички двох тенденцій. Перша стосується доказів і визначення специфічности Ізраїлю, його оригінальности стосовно цілого стародавнього Близького Сходу, коли дещо недооцінюють глибокі взаємні стосунки Ізраїлю з довколишніми регіонами. Інша тенденція, у зв’язку з браком стародавньої історіографії, полягає в прийнятті біблійної історії як провідної лінії для відтворення історії Ізраїлю.

Після більше як століття критичної історіографії писати сьогодні історію Ізраїлю, передусім доби походження до 1000 до Хр., видається зовсім нелегкою справою. Історії Ізраїлю, які появилися до 70-их років XX століття, в основному йдуть за лінією біблійної історії й, отже, майже цілком повторюються. Існує біблійна історіографія, укладена з хронологій, пов’язаних розповідей про різні події і навіть докладні історичні синтези, як розповіді в книгах Царів чи Хронік. Але потрібно пам’ятати, що біблійні автори не мали наміру лише зберегти для майбутніх поколінь документи і точні спогади про те, що сталося, а натомість дбали передусім про те, щоб посвідчити досвід надзвичайної Божої дії на користь Свого народу. Для біблійних авторів розповісти про основні моменти Ізраїлю означає затвердити національну релігійну ідентичність Ізраїлю. Вони, отже, з відповідальністю написали історію – пряме свідчення живої і переданої віри Божого народу.

Якщо, з одного боку, біблійні джерела мають ту перевагу, що вони завжди були відомі без того, щоб їх відкрили археологи, тому що передані єврейським і християнським народами, з іншого боку вони були збережені як свята книга з релігійним наміром. Протягом численних століть критичне історіографічне наближення до реальної історії Ізраїлю залишалося здебільша заблоковане релігійним переконанням, що Біблія, саме тому що вона є святою книгою, є теж з історичної сторони точною. У цій перспективі знання, отримані з археології і позабіблійних текстів, покладено на службу Біблії як доказ її тверджень.

Сучасне застосування історико-критичного методу до Біблії показало, що часто відстань між розказаними подіями і редакцією текстів може становити кілька століть. Метод історії передання дослідив цей інтервал між подіями і текстами з метою визначити довгий і вірний процес збереження спогадів і досвідів минулого, але часто результатом ставали лише гіпотези. У численних випадках здасться, що біблійні розповіді є відлунням радше доби, в якій вони були зредаговані, як доби, події якої вони розповідають.

З іншого боку, все яснішим стає розуміння, що правда Біблії є правдою, яку Бог хотів для нашого спасіння, щоб була передана у святих книгах», що відкрило поле історичним дослідженням, які вже більше не мусили дбати про те, щоб завжди і за всяку ціну рятувати історичність Біблії. Наукова історіографія змогла розвинутися за власною методологією. Очевидним є те, що віра не може блокувати розум. Отже, вона не блокує історіографічні дослідження, ба навіть вимагає від них все більшої чесности і суворости. Це, однак, є недавнім вислідом подій, що їх пережила історіографія Ізраїлю.

Методологічні проблеми, які стосуються історії Ізраїлю, можна зібрати довкола декількох центральних пунктів, пов’язаних між собою. Перший стосується відношення між історіографією, поданою Біблією, й іншими стародавніми писаннями, як Юдейська старовина Йосипа Флавія, а також актуальними історіографічними канонами. Вже немає сумнівів у тому, що історичне бачення, запропоноване давниною, не може бути просто повторене і відтворене, як калька модерної історіографії. Стародавні писання не базуються тільки на солідній архівній і археологічній документації минулого. Вони натомість мають за намір передати поняття історії своїх авторів і дають змогу більше побачити ситуацію часів автора, навіть давно минулих часів, про які розповідають.

Так само перед писаннями Біблії, які інколи віддалені на кілька століть від тих подій, про які розповідають, можна поставити питання: яку історію Ізраїлю ми маємо змогу пізнати – історію тих, що написали ці документи, чи історію, яку вони намагаються відтворити? Оскільки біблійна реконструкція є передусім релігійна, суб’єктом і протагоністом історії біблійного Ізраїлю є Божий народ як богословсько-емпірична сутність. Іншими словами, Біблія подає більше те, чим віруючий Ізраїль бажав і намагався бути, ніж докладну послідовність історично імовірних подій.

Нарешті, використання біблійної документації не може не взяти до уваги результати літературної критики про добу композиції, літературні жанри, долітературні передання і редакцію біблійних писань. Інакше годі було б прийняти реконструкцію подій доби вавилонського переселення на основі книги пророка Даниїла, укладеної в II ст. до Хр. Пророк Даниїл подає образ і хронологію, що відрізняються від історії, яку сьогодні ми можемо відтворити. Коефіцієнт історичности біблійної документації відрізняється від книжки до книжки і кожного разу його потрібно переглядати. Як це зауважили численні науковці, антична історіографія, включно з біблійною, є цілеспрямованою історією, яка здійснює свій вибір з передань і фактів минулого в проекції на проблеми, що стосуються безпосередньо тих, до яких звернена історична реконструкція.

Біблійна історіографія

Поширеним є образ історії Ізраїлю, що походить з Біблії і її специфічної історіографії. Для цієї історії основними біблійними джерелами є П’ятикнижжя, твір девтерономіста, що охоплює тексти від Книги Ісуса Навина аж по Другу книгу Царів, твір хроніста, що охоплює книги Хронік, Ездри і Неемії, і також частково пророчу літературу.

Так звана документальна теорія вважає джерело ягвіста найдавнішим, з Х-ІХ до Хр. Однак, багато авторів сьогодні схиляються датувати ягвістичну історіографію періодом після пророків VIII ст. або після переселення. Історіографія девтерономіста датується проміжком VII-VІ ст. до Хр., дещо пізнішим за історіографію елогіста, існування якої як незалежного джерела сьогодні, однак, ставиться під сумнів. З періоду переселення, або дещо пізніше, походить так звана священича історіографія, що її віднаходимо в П’ятикнижжі. Хроніста потрібно датувати ймовірно IV ст. до Хр. Отже, загалом, усі ці тексти видаються досить пізніми щодо перших століть історії Ізраїлю. Не можна забувати про те, що СЗ є переважно продуктом думки і релігійности юдаїзму з доби після переселення і отже, несе на собі відбиток, характерний для тієї доби. Біблійне перечитування або редакція глибоко вилинули на біблійне представлення історії Ізраїлю.

З біблійного представлення можемо отримати певну періодизацію історії Ізраїлю. До доби перед завоюванням землі Ісусом Навином належать патріярхи, вихід, союз на горі Сінай і подорож пустинею. Після доби завоювання землі маємо розміщення племен і доби суддів. Відтак приходить доба монархії з царством Саула, Давида, Соломона, після яких наступає поділ царства на Ізраїль і Юду, які закінчилися в 722 і 586 pp. до Хр. відповідно. Після цього настає доба вавилонського переселення з 586 по 538 р. до Хр.. а відтак історія Ізраїлю під перською імперією, з 538 по 333 р. до Хр. З 333 по 63 р. до Хр. настало панування македонців і Діядохів, а відтак Риму.

Основні ідеї побудовані на землі Ізраїлю і монархії. Історія, отже, в основному поділена на доби, що передують чи слідують за завоюванням землі, до і після заснування монархії. Однак, потрібно поставити питання: чи це представлення, яке має ідею держави основним критерієм, відповідає біблійному баченню? Для біблійного Ізраїлю державний досвід тривав від 1000 р. до Хр. до 722 р. до Хр. для Північного царства і до 586 р. до Хр. для Південного. Це досить мало в порівнянні із 1300 роками ізраїльської історії, про яку розповідається в СЗ. Однак вже стало звичним ділити історію Ізраїлю на три фази: доба початків (І), доба монархії (II), доба переселення і після переселення (III).

Попередній запис

Канон Нового Завіту

Наступний запис

Початки Ізраїлю