Коли я розважаю над словами Ісуса, мені відкривається тайна, ким насправді є Бог і як Він ставиться до мене. Слова Ісуса завжди є переді мною. Інколи я не розумію їх, тоді вони залишаються для мене чужими. Та коли я змагаю до них, відчуваю, ким є Бог. Ісус говорить повновладно, автентично про Бога. У Його словах Бог стає конкретним.
Зв’язок з Богом для християнина невіддільний від Ісуса. Ісус є постійним доступом до Отця. “Хто бачив Мене, той бачив Отця” (Ів. 14:9), – каже Ісус до Пилипа. А поєднання в одно з Богом завжди відбувається через Ісуса Христа: “В Своїм Я Отці, а ви в Мені, і Я в вас” (Ів. 14:20). Досвід Бога для християнина неодмінно пов’язаний з особою Ісуса. Навіть коли метою в християнстві – як і в кожній релігії – є сам Бог, то шлях проходить через Ісуса, втіленого Сина Божого. У Ньому стає видимою велич і слава Божа: “Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був” (Ів. 1:18).
Коли я говорю про Ісуса Христа як про центр нашої віри, то люди відразу ж заводять мову про труднощі, пов’язані з особистим зв’язком з Ісусом Христом.
Одні з них вже були близькими з Ісусом. Вони відчували, як в усіх ситуаціях їхнього життя Ісус їх супроводив, кріпив сили, підбадьорював Своїм словом і заповнював їхню порожнечу Своєю любов’ю. Але зараз вони скаржаться, що більше не відчувають цієї близькості з Ісусом. Вони втратили з Ним особистий зв’язок. Іншим взагалі важко дається розпочати особисті відносини з Ісусом, хоча для них Бог є метою життя. Досить часто Ісус є для них чужим, незрозумілим юдейським учителем. Його слова є недоступні для них.
Наші відносини з Ісусом Христом проходять різні стадії. Є періоди особистої близькості, а тоді періоди дистанції; є часи, коли Ісус викликає в нас захоплення, і часи, коли в нас з’являються нарікання; періоди, коли ми розуміємо Його, і періоди, коли Він закривається перед нами. Ми не повинні піддаватися тиску – добиватися успіхів чи прагнути досвіду або підлягати впливам емоцій, щоб завжди неодмінно мати відчутний зв’язок з Ісусом. Та все ж таки до сутності нашої віри належить обов’язок пам’ятати про Ісуса, розважати над Його словами, спостерігати за Його діями і допускати вплив цих дій до себе.
Деякі харизматичні групи вбачають в Ісусі помічника у всіх життєвих ситуаціях, розв’язку усіх проблем. Інколи це здається мені надто наївним. Тоді б Ісус був “чарівником”, який позбавляв би людину всіх труднощів. Але попри те в подібних уявленнях міститься і справжня туга: “Як мені жити з усіма проблемами та конфліктами в світі? Як допомагає мені Ісус проживати мої будні, зараджувати страхам та позбуватись депресивних настроїв?”
Я хотів би розказати про те, як особисто мені зв’язок з Ісусом допомагає долати труднощі буденного життя. Мої щоденні обов’язки економа абатства Мюнстершварцах пов’язані з розчаруваннями через невиконані завдання, із труднощами через недосягнення результату при перемовинах з обмеженими та дріб’язковими співробітниками. Коли б я не реагував на подібного роду емоції, то вони міцно вкоренилися б у мені і породили б почуття гіркоти та твердість. Але я можу також ці емоції простягнути до Бога, і тоді Боже світло і любов наповняють ці почуття своїм теплом і перемінять їх. Це безперечно корисний шлях. Проте для мене найкращим варіантом є сидіти перед іконою Христа і розважати. Тоді я дивлюся на Ісуса Христа і дозволяю в Ісусовій молитві (Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене), щоб милосердя Його сходило в моє серце. Тоді я відчуваю, що не можу прив’язуватися до своїх емоцій.
Це не просто Божа любов, яка струменить в усі ділянки мого тіла і моєї душі, а конкретна любов Ісуса Христа, яка зримо огортає мене в Біблії – у Його словах та ніжних дотиках, але найперше – у Його жертві на хресті. Коли я уявляю собі, яке розчарування в людях мав би переживати Ісус на хресті, якої ненависті від Своїх противників Він зазнав, – і все ж таки помер не в почуттях гіркоти, а в любові, у прощенні, тоді в мені зникають усі думки та почуття, сповнені гіркоти та осудження. Тоді зв’язок з Ісусом я переживаю як цілющі ліки, а також як вимогу – інакше реагувати на щоденні конфлікти.
Я захоплююся християнами, які мали й мають особистий зв’язок з Ісусом. Одним з таких є святий Франциск. У своєму серці він відкрився особі Ісуса і настільки сповнився Його Духом, що люди бачили в ньому другого Христа.
Коли я думаю про свій зв’язок з Ісусом, то не піддаюся наївності, немовби я весь час мушу відчувати Ісуса. Але мені приємно бачити, як Ісус зцілює недужих, промовляє до похилених і випростовує їх. Євангелисти ставлять мені перед очі цей образ Ісуса. Я можу оглядати і пізнавати Його, хоча ніколи не зрозумію Ісуса до кінця. Я також усвідомлюю небезпеку посягання на виключне розуміння Ісуса. Тому, на мою думку, важливо є погодитися з тим, що Ісус може бути незрозумілим. Коли я розважаю над спершу незрозумілими словами Ісуса та Його іноді різкими діями, то мені відкривається цілковито інший Ісус: Ісус, Який весь час ухиляється від моєї спроби втиснути Його в якісь рамки, Який стоїть навпроти мене як цілком-інший – проте все ж цілком-особовий – і чекає, щоб я дозволив Йому розкрити себе для незбагненної любові Божої.
Деякі християни часто моляться до Ісуса Христа. Іншим це не вдається. Класична форма молитви в християнській Літургії скеровується до Бога. Бог є метою нашого життя. До Нього ми звертаємося в нашій молитві.
Але ми молимося через Ісуса Христа у Святому Дусі. Ісус змінив наш образ Бога. В молитві нас уже прийнято в життя триєдиного Бога. Ми беремо участь у молитві Ісуса до Отця. І нас наповняє Святий Дух. У цьому Дусі Ісуса, Якого ми сподобилися, ми кличемо: “Авва, Отче!” (Рим. 8:15).
Апостол Павло пізнав цю нову форму християнського моління, коли він пише до римлян: “Ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями” (Рим. 8:26). Тут Павло каже про містичне моління: моління без слів, моління, в якому ми вже занурені в Бога. Наше серце б’ється разом із серцем Ісусовим, наповнене Святим Духом. Таким чином наше моління є не тільки діалогом з Богом. Ми входимо в діалог всередині триєдиного Бога, у спілкування між Отцем, Сином і Святим Духом. У цьому інтимному спілкуванні ми, християни, беремо участь нашою молитвою.