Матвія 26:36-50; Івана 18:2-8
Ісус та Його одинадцять учнів, без Юди Іскаріота, прийшли до Гетсиманського саду, що розташовувався на Оливній горі. Це була остання ніч перед Христовими стражданнями, тому Ісус потребував особливої підтримки від Бога-Отця. Прийшовши на гору, Ісус сказав учням: «Побудьте тут, поки Я піду і там помолюся». Але Йому так потрібна була підтримка, що Він взяв із Собою Петра, Якова та Івана, щоб вони молилися разом із Ним. Колись ці троє були свідками Його слави, а тепер вони стали свідками Його неймовірних страждань.
Тієї ночі Ісусу було дуже важко. Господь Ісус не лякався фізичних страждань, хоч вони були й тяжкими. Він знав, що для цих страждань Він і прийшов, але Йому треба було пройти найстрашніше – момент, коли гріхи всього людства будуть на Ньому і Він переживе на Собі Божий гнів за ці гріхи, і Бог на якийсь час залишить Його. Знаючи все це наперед, Ісус сказав Своїм трьом учням: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут, і помоліться зі Мною».
Спаситель відійшов від них на декілька кроків, упав долілиць і молився, кажучи: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти». Про яку чашу говорив наш Господь? Ця чаша – це страждання, які Ісус повинен був перенести за наші гріхи. Але це було давно вирішено, бо лише безгрішна і свята Людина могла бути принесена в жертву за гріх, щоб через цю Жертву Бог міг простити кожну людину, яка повірить у Христа і покається у своїх гріхах.
Страждання Ісуса були такими сильними, що на Його чолі виступили краплі крові. Але чим важче ставало на серці в Ісуса, тим більш палкою була Його молитва. Тричі Ісус просив у Господа, щоб чаша страждання проминула Його, і тричі завершував молитву глибоким смиренням: «Нехай станеться воля Твоя!»
Коли Ісус повернувся до трьох учнів, то вони вже спали. Ті, хто декілька годин тому обіцяли піти з Ним хоч на смерть, не змогли підтримати Його в молитві… Христос розбудив їх і звернувся передусім до Петра: «Симоне! Ти спиш? Не зміг ти поборотися зі Мною хоча б одну годину? Будьте на сторожі і моліться, щоб не зазнати спокуси; дух бадьорий, а тіло немічне».
Ще Ісус говорив до учнів, аж ось почувся галас великого натовпу і крізь гілля дерев стало видно вогні смолоскипів, що наближалися до них. Ісус знав, що це Юда веде людей, щоб схопити Його. Христос сказав Своїм учням: «Ось віддається Син Людський у руки грішні. Вставайте, підемо: наближається той, що зрадив Мене».
Натовп на чолі з Юдою швидко наблизився до Ісуса і оточив Його. Тоді Юда підійшов до Христа і, поцілувавши Його, сказав: «Радій, Учителю!» Як ми пам’ятаємо, поцілунок був таємним знаком для людей, щоб вони знали, Кого їм треба схопити. Ісус звернувся до зрадника: «Юдо, чи поцілунком зраджуєш Сина Людського?»
Коли Ісус обвів поглядом озброєних мечами, палицями та списами людей, що прийшли й оточили Його, то запитав: «Немов на розбійника вийшли з мечами та киями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, і Мене не взяли ви». Ці люди знали, яку силу мав Христос, їм ніколи не вдалося б взяти Його, якби Він Сам добровільно не віддав Себе їм у руки.
Господь не тікав від них, бо це був визначений Богом час, коли Його повинні були схопити і відвести до первосвящеників. Більше того, Ісус пішов назустріч Своїм ворогам, питаючи: «Кого ви шукаєте?» Вони відповіли: «Ісуса Назорея». Христос підтвердив, що то є Він. Христос і тепер дбав про Своїх учнів, тому сказав воїнам, щоб їх не чіпали. Тоді «сміливі захисники» Христа розбіглися хто-куди, неначе вівці від вовків.
Ісуса схопили і повели до первосвященика. Лише Петро та ще один учень слідували за Ним здалеку, побоюючись, щоб їх не помітили і не схопили.
ЗАПИТАННЯ:
- Чому Ісус пішов до Гетсиманського саду молитися?
- Що найстрашніше було для Ісуса?
- Про що і з ким молився Ісус?
- Як відбувся арешт Христа?