Повернімося до стосунків між пастирем і вівцями: пригляньмося до них уважніше за допомогою Євангелій від Івана і від Матвія. У Євангелії від Івана 10:1-16 Ісус використовує зворот «добрий пастир» (ще можна було б перекласти і «гарний пастир»), з яким Себе ототожнює. Він є добрим пастирем, бо знає Своїх овець поіменно і дарує за них Своє життя. Турботою про овець пастир відрізняється від наймитів і злодіїв. Якщо наймит зацікавлений у заробітку, то пастир дарує себе за овець, незважаючи на витрати, час, необхідні для того, щоб вони з ним освоїлися. Коли злодій краде вівці, то пастир живе ними і дарує себе за своїх овець.
Чим відрізняються наймит і злодій від пастиря, то це своєю поведінкою у випадку небезпеки! Коли видно вовка, наймит покидає овець і втікає, бо вівці його не цікавлять. Пастиря можна розпізнати не за роботою, яку він зазвичай виконує, а за поведінкою перед лицем випробування і небезпек. Коли настає момент прийняти рішення: втікати, щоб врятуватися самому, чи залишитись і втратити своє життя за своїх овець. У цьому цілковитому даруванні себе – аж до смерті – Ісус є добрим (і гарним) пастирем: красою, яка залежить не від зовнішнього вигляду, а від його поведінки з вівцями в ситуаціях небезпеки.
Якщо в описі про доброго пастиря Ісус виступає як надзвичайна людина, яка дарує себе, навіть з готовністю пролити свою кров, то в Євангелії від Матвія Ісус вносить новий вимір у стосунки між пастирем і вівцями. У Матвія 18:12-14 наведено ту ж саму притчу, що і в Лк. 15:4-7, але контекст у ній інший, пов’язаний із Церквою. Вступна частина присвячена «малим», яких слід приймати в християнську спільноту. Кульмінація наступає в притчі про доброго пастиря. Такий контекст звертає увагу на те, як ця притча впливає на середовище: «Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих» (Мт. 18:14). У цій притчі задіяна сама Церква, і саме їй доручається воля Отця: щоб ніхто з малих не загинув.
Церква отримує обличчя милосердного Отця, сама будучи матір’ю, яка шукає заблукану вівцю: вона не забуває дев’яносто дев’ять овець у горах, але радіє тією, яку віднайшла. Тепер стає очевидним, що притча про доброго пастиря залучає Церкву та її пастирів. Малі, які не знаходять місця в суспільстві, отримують право громадянства в християнській спільноті. Їх треба не лише приймати, а й шукати, навіть ризикуючи не знайти. Церкві, яка ступає на легкий шлях пуританства і ефективності, Ісус протиставляє Церкву, яка відводить центральне місце малим. Якщо Церква діє там, де двоє чи більше людей зібралося в ім’я Ісуса, то обличчя Христове в Церкві є обличчям малих.