ІІ. ЕПОХА ПЕРЕСЛІДУВАНЬ

У середині III ст. до Р. X. Ізраїль уперше зіткнувся з елліністичним світом, з його військовою потугою, наукою, філософією, релігією, мистецтвом та способом життя. Цей світ вабив, але водночас ховав у собі явну небезпеку. Він загрожував єдиному надбанню Громади – її вірі. Встояти перед спокусою допомогла непохитність законників, які зуміли захистити релігію від згубного впливу еллінізму.

Починаючи з II ст., Палестина належала сирійсько-елліністичному царству. Протягом перших років юдеї мали релігійну свободу. Проте цар Антіох IV Епіфан (175-164), прихильник грецької цивілізації, вирішив ідейно об’єднати підкорені народи, накинувши їм грецьку релігію. Про те, як Юдея боролася проти Антіоха, розповідають Перша й Друга книги Макавеїв. Їх написано невдовзі після змальованих у них подій. Перша є чудовим зразком юдейської історіографії. Книги Макавеїв дійшли до нас у грецькому перекладі та належать до неканонічних писань.

1) Поганські спокуси. Антіох IV Епіфан (Лист Єр. 1; Вар. 1-5; 1Мак. 1:1-19)

Лист Єремії належить до неканонічних книг. На загальну думку представників біблійної науки, це послання написав не пророк Єремія й створено його в ту епоху (III-І ст. до Р. X.), коли стало звичним явищем приписувати великим діячам минулого нові книги. За своїм змістом, лист спрямований проти ідолопоклонства. Зазвичай твердять, що він походить із початку II ст. до Р. X., коли елліністичні культи почали поширюватися цілим Сходом. Автор прагнув протиставити цьому новому наступові поганства слово, пронизане духом давніх пророків, борців проти ідолів. Він барвисто змальовує процес виготовлення кумирів та їхню оманливу велич. Він показує, що ідоли, яких вважають недоторканними й наділяють чарівними властивостями, безсилі. Очевидно, письменник жив у Вавилоні й мав змогу спостерігати там за поганськими святкуваннями, які відновив Олександр Македонський.

Книга дійшла до нас у перекладі грецькою мовою, але екзегети вважають, що її оригінал було написано єврейською або арамейською.

Книга, яка називається іменем Варуха, неканонічна. Вона збереглася тільки в перекладі грецькою мовою, хоча її оригінал був, найімовірніше, єврейським або арамейським. У Вульгаті книга становить одну цілість із Листом Єремії. Деякі екзегети приписують Вар. 1:15-3:8 історичному Варухові, учневі Єремії. А загалом прийнято вважати, що книгу створено набагато пізніше (III-II ст. до Р. X.). Книга Варуха розповідає про євреїв у вигнанні.

Богослов’я Книги Варуха близьке до богослов’я Ісаї та Єремії. Автор іменує Бога «Предвічним». Такого слова (у ролі іменника) єврейська мова не знає. Екзегети вважають, що автор або перекладач книги використав слово «Предвічний» («Вічний») як еквівалент імени Ягве (Сущий). Автор книги наголошує, що вічне й справжнє буття належить лише Богові. А от цілий світ минущий і тлінний. Тільки завдяки силі Предвічного світ і історія набувають життя й руху. Заповіт, допомога й добро, які йдуть від Бога, вічні, бо сам Він вічний. Від Господа – буття, від Нього ж – і спасення (див. Іс. 40:6-8). Закон Божий – це об’явлення серед людей самого Бога (див. Вар. 3:38). Отці Церкви високо цінували віровчительне значення Книги Варуха. Під іменем Варуха відомий також апокрифічний твір ще пізнішого часу (Апокаліпсис Варуха, кінець І ст. після Р. X.).

2) Гоніння на юдейську релігію (170-168 рр.) (1Мак. 1:20-64; Пс. 74 [73])

3) Виступ священика Мататії (167 р.) (1Мак. 2; Пс. 44 [43])

4) Старозавітні мученики (2Мак. 6-7)

У вірші 7:9 ми бачимо одне з перших у Старому Заповіті визнань віри у воскресення мертвих.

Попередній запис

І. ЕСХАТОЛОГІЯ ТА МЕСІЯНСТВО (ПРОРОЦТВА ІV-ІІІ СТ.)

Наступний запис

ІІІ. КНИГА ДАНИЇЛА