Пророк Амос жив за часів правління ізраїльського царя Єровоама II (786-746). Свідчень про життя Амоса збереглося небагато. Він не належав до пророчих спільнот (Пророчих синів), а був простим пастухом в юдейському містечку Фекоя, що знаходилось на межі з Юдейською пустелею. Працював він також садівником (очевидно як наймит). Бог звелів Амосові покинути пустелю, вирушити в Північне Ізраїльське царство та передрікти там близький Суд над народами. Коли він проповідував у Бетелі біля царського храму, місцевий священник Амасія прогнав його. Після цього Амос не проповідував публічно, натомість почав записувати свої видіння й пророцтва.
Стиль Амоса величний і строгий. Це свідчить про його сувору, цілісну й непохитну натуру. Амос був людиною простого походження, проте мав широкий світогляд і добре знав священне писання, історію та життя навколишніх народів. Книга пророка Амоса – перша в Старому Заповіті, яку повністю написав один автор, чиє ім’я дійшло до нашого часу. Вона складається з невеликих пророчих висловлювань, які невідомий редактор згрупував, не дотримуючись хронологічної послідовности. Редакторові належить і заголовок книги, а також, як вважають деякі тлумачі, і епілог (9:11-15). Ученню Амоса притаманно декілька яскраво виражених рис:
- він проголошує строгий монотеїзм і навчає про Бога як Творця Всесвіту; у цьому він – прямий продовжувач Мойсеєвої традиції;
- розвиваючи вчення Декалога, Амос розглядає людяність і правду як головний вид служіння Богові; обряди й жертви не можуть замінити добрих справ;
- пророк пристрасно виступає проти суспільних виразок; гноблення бідних він вважає образою Бога;
- Амос наголошує на рівності всіх народів перед Богом, вибраність Ізраїля він пов’язує з великою відповідальністю;
- тема близького Господнього Суду (День Ягве) – одна з центральних у Книзі Амоса.
Амос мав великий вплив на всіх пророків, що були після нього, особливо на Ісаю та Михея. У Новому Заповіті його слова передає первомученик Степан у промові проти законників (див. Дії 7:42-43).
1) Останній розквіт Північного Ізраїльського царства (786-756 рр.) (2Цар. 14:23-28)
У цей період серед ізраїльтян зросла майнова нерівність, а релігійне життя почало поступово вироджуватися, перетворюючись на формальне здійснення обрядів. Культ набув пишного та напів поганського характеру.
2) Пророк Господнього Суду (Ам. 8:1-11; 7:1-9)
7:1-9. Ці символічні видіння означають близький Суд. Пророк уболіває над долею Ізраїля, але Бог відповідає йому, що довготерпіння Неба вичерпалося, Суддя біля дверей. Тлумачі зазвичай вважають, що ці вірші спочатку були прологом до цілої Книги Амоса.
3) Сутичка з духовенством у Бетельському храмі (Ам. 7:10-17)
Заявляючи про те, що він не належить до спільноти пророків, Амос натякає на їхню негідність (про занепад пророчого служіння Старий Заповіт свідчить не раз).
4) Моральна відповідальність Ізраїля (Ам. 3-4)
3:2. «Знаю» – євр. «яда» – пізнав, тобто полюбив, наблизив до себе, зробив своїм надбанням. І саме тому Ізраїль більше винен перед Творцем, аніж інші народи. 3:3-8. Ці риторичні запитання мали підштовхнути слухачів до думки, що виступ Амоса був невипадковим: його надихнув Бог, Який відкриває пророкам таємниці Своїх доріг. 3:12. Образ навіяний обставинами пастушого життя Амоса. Ізраїль вийде з воєн скаліченим, як вівця, яку пастух вирвав із пащі хижака. 3:14. Жертовники в Бетелі стояли перед зображеннями тельців, культ яких пророки вважали порушенням Сінайського Заповіту (див. Вих. 32). 4:1-3. Іронічне зображення вельможних жінок Самарії. 4:4-5. Насмішка над запопадливими жертводавцями, які, попри всю свою зовнішню побожність, є відступниками. 4:6-12. Жоден із грізних знаків не напоумив грішників. Тепер настав час страшних Божих відвідин. 4:13. Сповідування віри в єдиного й усемогутнього Творця. У перекладі LХХ замість «гори» стоїть «грім»; можливо, саме таким і було початкове прочитання.
5) Викриття лицемірства (Ам. 5)
5:1-2. Наслідування похоронних співів, яке мало підштовхнути слухачів до думки про швидку загибель держави (це трапилося 722 р.). Цей вірш сусідує з віршем 10. 5:8-9. Гимн про Божу всемогутність, який прилягає до 4:13. 5:18. «Днем Господнім» називали, ймовірно, той день, коли з’явиться Бог і прославить Ізраїль. Пророк попереджує, що цей День буде не днем свята, а днем Суду. Зустріч грішника з Богом породжує бурю, що є «гнівом Божим». 5:25. Нагадування про простоту культу за часів Мойсея. 5:26-27. Надзвичайно темний текст. Російський переклад зроблено з перекладу LХХ. Загальний зміст цього місця такий: «За те, що ви поклонялися богам поган, вас буде вигнано в поганські землі».
6) Горе безжурним! Пророцтво про вигнання (Ам. 6; 9:1-10)
6:12. Риторичне запитання, яке вказує на безглуздя законів і суду, якщо їх спотворюють та роблять залежними від волі продажних людей.
7) Обітницю не скасовано (Ам. 9:11-15)
Деякі тлумачі вважають, що епілог не належить самому Амосові. Підставою для таких тверджень начебто є невідповідність уривка загальному змістові книги. Проте маємо пам’ятати про те, що пророки, попри всю строгість своїх викриттів, вірили в прийдешнє Царство, в якому здійсняться Господні обітниці. Тому серйозних підстав заперечувати справжність прикінцевих віршів книги немає.