У Празі ми познайомилися з деякими мешканцями цього чудового міста. На зборах дітей Божих ми слухали проповіді та прекрасні гімни уславлення. Ми бачили працю багатьох віруючих і наслідки цієї праці.
Нарешті ми побачили всіма очікуваного проповідника, любого доктора Бедекера. Я ніколи не забуду той недільний ранок і людей, які зібралися в залі. От тільки передати це враження майже неможливо. У Біблії описано створення світла: «І сказав Бог: „Хай станеться світло!“ І сталося світло» (Буття 1:3). Майже те саме пережили я та моя сестра. Вічний Бог любові і світла сказав через Свого слугу: «Хай станеться світло!» – і це Світло осяяло серця багатьох людей. Тепер моє серце вже не було порожнім, Ісус цілковито заволодів ним. Я віддала своє життя моєму Викупителю, і Бог дав мені навічно Свого Сина.
Згодом, коли в моєму житті траплялися великі скорботи та спокуси, я вигукувала: «Господи, Ти мене так любиш, що віддав Сина Свого. Поглянь на Нього й допоможи мені заради Нього!» І Бог допомагав.
Коли збори закінчилися, я, підкоряючись внутрішньому голосу, підійшла до брата Бедекера й подякувала йому. Так він звернув свою увагу на нас. Коли пастор Валіш сказав йому, що ми приїхали зі Словаччини в пошуках Світла, брат Бедекер дуже зрадів і одразу ж занотував нашу адресу, пообіцявши надіслати нам для поширення Слово Боже. Він вважав, що той, хто отримав вічне життя, повинен тепер працювати для інших.
Після цього впродовж кількох років ми через міс Робертсон отримували для розповсюдження Біблії, Нові Заповіти та іншу духовну літературу. Люди відгукувались на Божий заклик, і в їхніх серцях проростало сім’я надії.
* * *
Наступного дня брати й сестри брали участь у вечері Господній, і ми були з ними, наче найщасливіші діти Божі. Коли ми оголосили, що після зборів вирушаємо на вокзал, аби виїхати додому, доктор Бедекер сказав: «Помолімося за цих сестер». Ми разом з усіма стали на коліна. Він поклав свої руки на наші голови і благословив нас. Його слова мені важко передати, але на славу мого Спасителя можу з упевненістю сказати, що під час цієї молитви моє серце осяялося Світлом. Це Божественне Світло дало мені силу та мужність для того, щоб свідчити, воно озброїло мене й уповноважило на працю, яка мені тоді ще була невідома, але її було вже накреслено Богом.
«Тепер ідіть із миром і ставайте до виконання вашого завдання на славу Господа», – сказав нам на прощання доктор Бедекер.
Радісні, ми вирушили додому. Брати й сестри проводжали нас до вокзалу.
Вже в поїзді я отримала змогу розповісти про своє духовне прозріння одній єврейці. І по сьогоднішній день я так само можу сповіщати, що з нами живий, воскреслий Спаситель, кров Якого очищує нас від усіх гріхів. У Ньому – життя, мир, радість і сила, Світло й уся сукупність існування. Він є добрий Пастир, Який шукав мене, заблукалу вівцю, поки не знайшов. І тепер, у цьому небезпечному світі, Він веде мене кам’янистою стежкою до Свого прекрасного Небесного Царства. Хвала та слава Йому навічно!
«Евен-Єзер!»[1] – вигукую я, думаючи про водійство Господнє із самого мого дитинства. І я можу з радістю сказати: «Він все прекрасно влаштував! Він вартий уславлення й поклоніння!»
КІНЕЦЬ
[1] Тобто камінь допомоги (див. 1 Царів 7:12).