Хоч би якого підходу дотримувалися батьки-засновники сучасної науки: емпіричного (загальноприйнятого в наші дні) чи натурфілософського (який на сьогодні залишився тільки предметом історії науки), – біблійна віра була спільним фундаментом для них усіх. А нині, після того як протягом кількох поколінь у суспільстві нав’язувалося атеїстичне еволюційне мислення, усе перевернулося догори дриґом: зараз найпоширенішою вірою стала віра… в науку!
Дивіться самі: хоч би яку дурницю нам випало почути, однак варто лиш поставити перед нею чарівне закляття «Вчені встановили, що…» – і ми вже починаємо ставитися до слів, які йдуть після цієї фрази, із певним ступенем довіри, інколи навіть не замислюючись: які саме вчені це встановили, як вони це встановили і чи взагалі те, що вони «встановили», належить до царини науки? Постає цікава ситуація: з одного боку, наука базувалася на біблійній вірі, а з іншого – коли цю підставу втрачено, то наука сама перетворюється на віру.
У тому, що наука ґрунтується на біблійній вірі, переконатися легко, якщо розглянути суть самих понять «наука» й «віра». Під вірою зазвичай розуміють систему основоположних принципів і положень, які приймаються без доказів. Якщо не звертати увагу на особливості стилістики, то таке тлумачення повністю відповідає біблійному визначенню: «Віра то підстава сподіваного, доказ небаченого» (Послання до євреїв 11:1). Тобто віра, по суті, – це коли ми чогось не знаємо безсумнівно, але ставимося до цього з повною впевненістю, що воно так і є. Як біблійне, так і світське значення поняття «віра» у цьому питанні повністю тотожні. Ну а науку світські джерела визначають як вироблення й теоретичну систематизацію об’єктивних знань про дійсність заради описання, пояснення та передбачення процесів і явищ дійсності на підставі законів, які вона відкриває.
Як бачимо, вже в самому визначенні науки закладено три фундаментальні принципи, що мають винятково релігійний характер.
По-перше, у цьому визначенні припускається об’єктивна наявність законів природи. «Об’єктивна» – отже, повністю незалежна від того, відомі нам ці закони чи ні. Тобто ми припускаємо, що є не лише відомі нам закони природи, а й ті, яких ми ще не знаємо. А це безсумнівно підпадає під категорію «віра». Нам бо сьогодні легко вірити, що закони природи наявні об’єктивно! Ми сприймаємо це як факт, як щось, що само собою зрозуміле. Адже деякі з цих законів ми навіть вивчали в школі, хоч і не завжди можемо їх згадати. Релігійний характер цього принципу стає очевиднішим, якщо взяти до уваги, що майже всі відомі нам фізичні закони були відкриті лишень за останні 400 років.
Мабуть, єдиним геніальним винятком був закон Архімеда. Але відкриття якогось «закону природи» зовсім не входило в плани великого сицилійського механіка, математика й винахідника. Перед ним як придворним інженером стояло цілком конкретне практичне завдання: визначити, чи не підмішали ювеліри срібла в золоту корону сиракузького царя Гієрона. У своїх заняттях Архімед прагнув пізнавати «природу речей» (тобто властивості об’єктів). Поняття «закони природи» було чуже його світоглядові. А вчені, які творили фундамент сучасної науки, докладали цілеспрямованих зусиль для вивчення саме законів природи, базуючись лише на своїй вірі в те, що такі закони мають бути!
По-друге, у наведеному вище визначенні науки закладено віру в єдність цих законів у Всесвіті – в усьому просторі й часі; як у лабораторних, так і в природних умовах. Релігійний характер цього принципу ще очевидніший: навряд чи ми здатні побувати в кожній точці простору в кожний момент часу, щоб переконатися в його істинності. Ми приймаємо це на віру.
Зрештою, третім релігійним принципом, що закладений у сам фундамент науки, є віра в те, що ці закони мають раціональний (розумний) характер, а також у те, що логіка, закладена в ці закони, – точнісінько та сама, що й логіка, закладена в нашу свідомість. В іншому разі для нас було би неможливим їх пізнавати.
Якщо ж сукупно розглянути ці три аспекти (віру в наявність законів природи, віру в їх єдність і віру в їх раціональний характер, як і в нашу здатність їх осягати раціональним шляхом), то легко переконатися в їхній взаємопов’язаності. Всі вони – наслідок віри в Єдиного Бога-Творця. Він – Єдиний Законодавець, і немає інших. Тому закони, які Він установив, єдині для всього Всесвіту. Він розумний, і тому встановлені Ним закони – розумні. Ми ж сотворені на Його образ і подобу, і тому спроможні розумним чином осягати Його задум, втілений у світобудові.
Визнання того, що фундаментом науки за визначенням є віра «в Єдиного Бога – Творця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого», дозволяє зрозуміти, чому наука, у сучасному розумінні цього слова (наука, яка вивчає, відкриває і формулює закони природи, виражаючи їх математичними формулами), не зародилася в жодному іншому місці, окрім християнізованої Європи.