Ось маленька підказка, що робити, якщо зіпсуються ваші стосунки з сином або донькою. Більше ніде ви не ознайомитеся з такою ситуацією. Це цілком оригінальна думка, що ґрунтується на тридцятирічному досвіді праці з сім’ями та їхніми дітьми.
Отож, якось я читав лекцію для групи директорів у Лос-Анджелесі, коли до мене підійшов бездоганно вдягнутий бізнесмен.
– Докторе Лемане, – сказав він. – Я мушу попросити у Вас пробачення.
– Пробачення? За що?
– Розумієте, ви колись читали лекцію в нашому філіялі в Ґотгемі (філіял Організації молодих керівників у Нью-Йорку), а ми з дружиною тоді мали купу проблем із шістнадцятирічним сином. Я запитав у вас, що робити, і ви сказали, але так коротко, що я подумав, що просто хочете збутися нас.
Я відразу відповів:
– О, я навіть пам’ятаю, що вам порадив. Я сказав, щоб ви перестали ставити запитання, хіба ні?
– Та ми були в такій депресії, що врешті послухали Вашої поради, і через два тижні наша дитина змінилася до невпізнання.
Ви, мабуть, знаєте, як це є, коли батьки невпинно ставлять дітям запитання:
– Любий, як пройшов твій день?
– Нормально.
– Що було сьогодні в школі?
– Нічого.
А потім батьки домагаються від підлітків нових відповідей:
– Де ти був?
– На вулиці.
– Що робив?
– Нічого.
Коли вмикаєте задній хід і перестаєте бути типовими допитливими батьками, даєте змогу дитині розповідати, що насправді відбувається в її житті. Батьки, мусите знати одне: діти не лише хочуть належати до сім’ї – вони мусять. Вірте чи ні, але вони хочуть, щоб їх визнавали, сприймали, щоб їм допомагали і, звичайно, щоб їх любили. І не забувайте ще про одне – дисциплінувати дітей. Але дисципліна – це не те, що ви прищеплюєте дітям. Дисципліна – це спосіб життя.
КІНЕЦЬ