Я гадаю, що не проповідницька катедра є одним з найбільших знарядь євангелізації в нашому суспільстві. Радше це робоче місце, де люди виконують свою повсякденну працю. Християни не мають виходити завтра на роботу з такою-от поставою: «Я виконаю свою частину роботи; зроблю лише те, чого від мене сподіваються». Але якби вони ходили роботу щодня, міркуючи: «Я зроблю ще трішки більше. Я пройду другу милю. Я зроблю те, чого від мене сподіваються, і не тільки. І я не роблю цього лише тому, що за мною стежить бос. Я роблю це тоді, коли він не дивиться, тому що мій справжній бос – це Бог, а не мій начальник». Якби християни почали поводитися згідно з цим принципом, то знаєте, яким би було перше питання до кожного претендента на роботу? Воно би звучало так: «Ви християнин?» Компанії присилали б вербувальників до нашого церковного передпокою і на автостоянку та запрошували до своїх компаній, кажучи: «Будь ласка, будь ласка, ви ж бо люди, які роблять не лише те, чого від них вимагають, ви належите до тих, хто робить “і ще трохи”».
Якщо хтось платить вам гроші, щоб ви зробили щось, будьте вдячні і йдіть працюйте. Не ледарюйте, тому що це ваше свідчення. Ісус сказав: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мт. 5:16). Що? Вони бачать, як трудитеся ви, і це дає вам змогу проповідувати в їхньому житті. Якщо ви хочете свідчити перед своїм босом, докладайте трішки більших зусиль щодня, і така нагода трапиться. Тоді він поважатиме ваше свідчення. Тоді він прийде і скаже: «Моліться за мене». Але цього не відбувається, тому що у вас [християнська] наліпка на бампері, і ви ходите, роздаючи брошури. У цьому немає нічого лихого. Я не применшую цих речей. Я просто кажу вам, що існують кращі способи бути ефективним.
Матір Терезу ніколи не перекрикували і не уривали. Її папертю стала наполеглива праця, і вона проповідувала завдяки повазі, здобутій своїми успіхами. Але ми хочемо проповідувати без зайвого напруження. Ми просто вважаємо, що всі мають слухати нас, однак їм байдуже, поки вони на власні очі не пересвідчаться в тому, що ви самі таки досягли чогось. Вони мусять подивитися на вашу сім’ю, подружжя, життя і фінанси. Усе благословенне, якщо ви християнин. Це ваше свідчення.
Ревека сказала: «Я не тільки напою вас, пане, але й також принесу води вашим верблюдам». Овва! «Я не лише відремонтую ваш автомобіль, тому що я механік, але й помию його, і коли ви повернетеся, то будете приємно здивовані». «Я не лише збудую вам дім, але й зроблю ще одну невеличку річ, тому що я гарний хлопець. І я не візьму від тебе грошей. Я навіть нічого тобі не скажу. Нехай це стане для тебе приємною несподіванкою». І знаєте, що станеться? Знаєте, до чого спонукає така постава? До лояльности. Я знову звернуся до того, хто зробить мені щось таке подібне, навіть якщо доведеться платити більше. Вони щойно одержали довічного клієнта, тому що лише долучили три слова до послуги, про яку я домовився з ними – і ще трохи. Ваша цінність незмірно росте, коли ви робите це.
Додаткові благословення потребують додаткових зусиль. Ми далі молимося: «Боже, дай нам достаток», – а Бог дивиться вниз і каже: «Зробіть щось досконале. Зробіть якусь річ, доклавши додаткові зусилля. Зробіть щось більше від того, чого від вас вимагають чи сподіваються». А тепер спробуймо на хвилю застосувати цей принцип до вашого подружжя. Що би сталося, якби всяке подружжя робило б не тільки те, що належить? У судах би поменшало справ про розлучення. Подружжя не стають невдалими, коли чоловік і дружина більше дбають одне про одного.
Я відповідаю за свою родину. Я відповідаю за своїх дітей. Як чоловік, голова родини, я відповідальний за фінанси. Я відповідальний. Не розповідайте голосно, що ви голова родини, якщо не бажаєте взяти на себе відповідальність. І якщо в цій оселі щось не гаразд, то це ваша відповідальність. Робіть те, що належить, і ще трохи. Ед Коул сказав: «Ви чоловік з народження, але муж за вибором». Не треба казати: «Навіщо робити щось більше? Цього немає в переліку моїх обов’язків».
Чи чули ви про матір трьох дошкільнят, яку запитали, чи погодилася б вона мати дітей, якби довелося почати все знову? «Аякже, – відповіла вона. – Але тільки не цих трьох». Ви усміхаєтеся, але якщо ваша мрія – просто виховувати сім’ю в страху Господньому, то ви направду маєте велику мрію й мету! Не думайте, що вам потрібна якась інша велика на вигляд мрія, що має бути важлива Богові.
Завдання кожного батька і матері – віддавати перевагу сім’ї і скеровувати дітей на шлях, яким вони повинні піти, щоб, постарівшись, не зійшли з нього (див. Пр. 22:6). Успішно завершивши це завдання, ви доконаєте одну з найбільших місій у житті.
Ми не маємо виховувати своїх дітей у дусі «цього вистачає» – вистачає, щоб перебитися так-сяк… аби було. «Боса немає, а тому зіграймо в гру. Боса немає. Нічого не робіть. Агов, він же не знає, чи помив ти підлогу, чи ні. Ніхто не зазирне он туди. Там брудно, але нехай собі буде». Ні, ваш справжній бос – це Бог. А Бог каже: «Робіть те, чого вимагають, – і ще трохи».
Ви можете заперечити: «Гаразд, я це зробив, але ніхто не помітив. Мене просто оминули». Але я обіцяю вам, що коли ви діятимете за цим принципом, сам Бог відчинить двері і винагородить та благословить вас усім, що лише можна уявити. «Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе» (див. Мт. 25:21). Бог сказав, що зробить це. Його називають Ель Шаддай, Богом, Який може більше, ніж досить, не просто Богом, якому вистачає «аби було». Він є чимось більшим, ніж досить.
Коли Ревека прийшла і три-чотири години з власної волі поїла верблюдів, вона й гадки не мала, якими будуть наслідки. Вона й гадки не мала, що ті верблюди навантажені діямантами, сережками, рубінами й золотом. Прочитайте Книгу Буття 24. Вона й гадки не мала. То був звичайний день. Для неї то був спосіб життя. Вона була доброю людиною, і звикла робити те, чого від неї чекали, – і ще трохи. Скільки минуло днів, поки ніхто не звертав неї уваги і не винагороджував нічим? Отож бо. Вона просто далі робила те, що правильне в очах Божих.
Елі-Езерові верблюди були навантажені золотом і дорогоцінним камінням. Це неймовірне багатство! Воно ховалося за незугарною, чорною, буденною роботою. Воно ховалося за готовністю зробити більше, ніж вимагалося. Вона не знала про дивовижну фінансову винагороду. Вона не знала. Бачите, ви найчастіше вбиваєте своїх верблюдів. Не вбивайте своїх верблюдів. Сідайте на них верхи. Вона мала їхати на тому верблюді, якого напоїла, довгу дорогу назад до Ісака, свого Чарівного Принца, найбажанішого нареченого, який народився в найбагатшій родині в цілому світі. Та старість, короста і потворність насправді відкрили дорогу до дивовижного майбутнього, коли вона принесла воду, а не презирство. Цікаво, скільки разів ми опинялися в незугарному становищі з волі Бога та лише двигали плечима, кажучи: «Це не моя проблема». Тимчасом за тією полудою і незугарним становищем ховалося чудесне піднесення – досить було виконати те, чого від нас вимагають, і ще трохи. Ця історія розказує про п’ять речей, які ви мусите зробити, щоб вивільнити Божу волю для свого життя, про п’ять кроків до сповнення своєї долі.
1 Не легковажте дрібниць.
Відданість у малому дає величезні винагороди. Ваш бос – це Бог. Він стежить за вами, коли ви вірні в малому. Великі двері тримаються на малих завісах.
2 Не чекайте на великі моменти.
Великі моменти не приходять до людей, які чекають на великі моменти. Великі моменти приходять з вірности в малому, неістотних моментів і буденних, простих діл, які не приносять ні слави, ні великої радости. Великі моменти народжуються з вірности в малому. «Я хотів би, щоб мене попросили заспівати соло». То йдіть у хор. Приходьте на репетицію, і нехай хтось помітить вас. Чи стежили ви колись за бейсбольною командою? Ця гра не складається з великих моментів. Їх там є лише два чи три. Але добра команда і далі виграє.
3 Допомагайте людям.
Ревека не цитувала Писання. Вона не витягла цілющої хустини і не мастила чола оливою. Ні, вона просто сказала: «Я допоможу тобі». І хіба це не свідчення? Хіба це не інший підхід? Замість того щоби бути наддуховним, чому б просто не стати доброю людиною і не допомогти комусь? Вона напоїла чужинця водою, а тоді подбала про його верблюдів.
4 Робіть усе, що тільки можете, – і ще трохи.
Годі пройти другу милю, поки ви не пройшли першої. Чи можуть люди вірити вам, що коли вони обернуться та підуть, ви зробите свою роботу як належить? Якщо так, то ви, мабуть, християнин. Якщо ви допоможете здійснити мрію комусь, Бог покаже мрію вам.
5 Коли Бог відчиняє двері, заходьте в них.
Елі-Езер дивився, як Ревека, тратячи свій час та зусилля, піднесла 1500 літрів води тим брудним, шолудивим верблюдам. У Книзі Буття (див. Бут. 24:54-56) ми бачимо, як розгортається історія. Коли Елі-Езер побачив, що роботу завершено, він підійшов і сказав: «Я хотів би розповісти про те, хто я такий, а також – хто така ти. Це випливає з твого ставлення до праці. Невдовзі ти станеш нареченою. Ходи зі мною». Біблія розповідає, що її брат та матір відповіли: «Ми схвильовані. Ми в захваті від цього, але нам потрібно десять днів». Слуга сказав: «Ми не будемо чекати десять днів. Або тепер, або ніколи». Зауважте, що коли ви докладаєте додаткові зусилля, перед вами завжди відчиняються двері. І коли Бог відчиняє двері, не задкуйте. Не лякайтеся. Не зволікайте. Не бентежтеся. Не кажіть: «Це мені не під силу». Не кажіть: «Ні, хай краще це зробить хтось інший». Якби Бог хотів доручити це іншому, то він би був тепер на вашому місці.
Якщо з’являється нагода, і Бог відчиняє вам двері, устаньте, підійдіть і заходьте в ті двері, тому що з вами Бог. Бог компенсує те, чого не маєте ви. Він компенсує здібності, яких у вас нема. У цьому разі Його помазання зійде на вас. Звідки я знаю це? Бо сам пережив у своєму житті. Я бачив, як Він відчиняє двері, і мислив: «Гаразд, хтось інший зможе зробити це значно краще. Біллі Грем мав би зробити це». Ні, ні! Коли Бог відчиняє двері, ви мусите зайти через них, бо, очевидно, Він бачив, як ви робите те, що належить, – і ще трохи.
Бачите, ми далі чекаємо надприродного піднесення. Ми кажемо: «Помаж мене на піднесення». Але якщо ви не зробите того, що належить від природи, Бог не відчинить дверей для надприродного, тому що у вас не буде сили духу й характеру та відповідного ставлення до праці, щоб Він вивищив вас.