«Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони! І такими були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога.»
Якось стоячи в черзі на атракціон, коли ми повинні вже були сісти в кабінку, я помітив вказівник, що атракціон призначений тільки для дітей. Окрім вказівника, щоб дістатися до кабінки, треба було пройти через прохід з дерев’яною аркою. Потрапити в кабінку можна було, тільки сильно стрибнувши, нагнувшись, і, не роблячи зупинки, потім виявитися на потрібному місці. Але підходили по габаритах для такої операції тільки діти, оскільки тільки для них було б безпечним прокотитися в цій кабінці, і далеко небезпечним для дорослих. Двоє моїх хлоп’ят встрибнули в кабінку, з тривогою і смутком озираючись на мене. Мені ж довелося залишитися поза кабінкою.
Царство Боже, звичайно, не атракціон для катання, але для нього прикладемо той же принцип. Існує багато різних способів поведінки і влаштування життя в цілому, які просто не відповідають йому. Люди, які живуть згідно з ними, не можуть мати доступу до Царства (чи, щось, що має відношення до правління) Божого. І допускати таку можливість – глибока помилка.
Це не означає, що Бог – якийсь вередливий деспот. Це також не означає, що Бог (чи церква) склав на швидку руку певний список правил (і навіть вибив його на кам’яних скрижалях), який однаково підходить для всіх і кожного. Ні, Бог зовсім не схожий на древнього розбійника Прокруста, персонажа грецької міфології, про якого розповідається, що він своїх жертв поміщав на два дерев’яні ложа: коротких – на довге, а довгих – на коротке, і перших розтягував, а другим, відповідно, відрізував кінцівки, щоб ложе припало їм якраз. Багатьом сьогодні уявляється, що моральне вчення християнства саме таке, і вони активно виражають своє обурення Богом і церквою за їх несправедливість, яка в цьому вченні проявляється. Але правильніше в цьому вченні треба бачити істинний зразок людяності, який Бог-Творець відкрив через Ісуса Христа, і тепер стали явними ті напрями життя і способи поведінки, яких слід уникати. Тобто, якщо ви хочете жити дійсно повноцінним людським життям, то вказані шляхи мають бути відкинуті якнайскоріше і якнайдалі. Піднімаючись на борт корабля, що прямує в Царство Боже, люди, які дотримуються непристойного способу життя, є ледь не зайвим баластом як для себе, так і для тих, хто поруч, – баластом, який врешті-решт все одно викинуть у море.
Розглянуті речі завжди були і залишаються предметом для постійних дискусій. Кожне нове покоління завжди стикалося з нерозв’язними проблемами, відстоювало з великою завзятістю одні етичні норми і різко відкидало інші. Пристрасті розпалювалися часом до надзвичайності, особливо за сприяння сильних людських інстинктів. Люди реагують дуже швидко і бурхливо, коли суперечка заходить про те, що вони вважали досконалою істиною (тим більше, якщо також вважали і багато інших), і коли ці істини ставляться під серйозний сумнів. Проте, як це добре відомо філософам-моралістам, надзвичайно легко впасти в оману в таких речах, які ми обговорюємо, обдурити самих себе і думати, що все гаразд. «Не обманюйте себе!» – попереджає Павло в цьому місці, як і в багатьох інших. Іноді, коли ви їдете автомобілем, виникає небезпека повернути не на тому перехресті без вивчення дорожньої мапи, на яку часом не хочеться дивитися, бо для цього потрібно зупинити машину, надіти окуляри і шукати, де ви зараз знаходитеся, – хочеться просто їхати і їхати та насолоджуватися дорогою.
Павло попереджає своїх адресатів про те, що дуже просто виявитися на неправильному шляху і при цьому навіть не усвідомлювати цього. Тому не обманюйте себе, каже він. Тільки щирості і розуміння не вистачає. Є така річ, як хибна щирість. Ті, хто вбивав євреїв під час Холокосту, наприклад, часто щиро вірили, що в цьому полягає їх моральний борг, щоб позбавити світ від тих, хто, як учили катів, були нацією лиходіїв. Ми здригаємося від таких бузувірських ідей і наслідків їх реалізації. Але ніхто з нас не застрахований від здійснення помилок, нехай не таких, як ті, але які можуть повести нас шляхом, що відводить від дійсно повноцінного людського життя.
У сучасному західному світі, як і в язичницькому полісі, подібному до Коринта, однією з основних життєвих сфер, в якій самообман не знає часом жодних меж, є сексуальна мораль. Там, де люди існують пов’язані жорсткими рамками сімейних і споріднених стосунків, дії, пов’язані з сексом, чітко регламентовані (хоча, звичайно, і в них трапляються прояви порочної сексуальності). Але в суспільстві, що швидко змінюється, в якому люди прагнуть продемонструвати свою незалежність від сім’ї і від самого суспільства та максимально реалізувати цю незалежність, так само як і в портовому місті на кшталт Коринта, і як у багатьох частинах сьогоднішнього світу, набагато легше жити абсолютно безвідповідально, оскільки є великі можливості уникнути наслідків своїх порочних дій.
Але наслідки від цього нікуди не діваються. І проявляються вони особливо в такій сфері як секс. Ми, люди, створені істотами, наділеними сексуальністю, тому сексуальність у чарівливій взаємодії тіла, розуму, почуттів, уяви дає про себе знати і впливає на всі аспекти нашого існування. У реальності немає такої речі, як «випадковий сексуальний зв’язок»; секс – це щось більше, ніж те, що позначається цим виразом. Опошлення сексу – це те саме, що і опошлення нашої Богом даної людяності. Допустити самообман у цій сфері – означає неминуче зробити руйнівний розлом, який згубно відіб’ється на всьому нашому житті; чи, якщо поглянути із зворотного боку, коли ми виявляємо тріщини всюди в нашому особистому житті, ми повинні мати на увазі, що це результат безладності наших сексуальних бажань і поведінки. Багато хто сьогодні настільки сп’янілий культурою «вседозволеності», що наймінімальніше накладення рамок на безладні сексуальні стосунки викликає неприйняття і навіть обурення. При цьому, як відомо всякому священикові, життєва спустошеність, що виникає від сексуальної нездержливості, особливо коли від цього розбиваються сім’ї, все більше і більше росте і поширюється.
Поняття, які використовує Павло в цьому фрагменті, викликали свого часу багато дискусій, але зараз загалом усі фахівці з Павла сходяться на тому, що йдеться про гомосексуалізм. Два слова відповідно вказують на пасивного і активного партнерів, що перебувають у гомосексуальних стосунках, і Павло поміщає ці слова у свій список неприйнятних типів поведінки. Як і у випадку з чимось ще з цього списку, згадані порочні звички є для деяких людей чимось привабливим, і при цьому настільки, що якщо брати наші дні (потрібно відмітити, що популярність одностатевого сексу є багато в чому нововведенням останнього століття), то ми маємо можливість спостерігати залучення слова «гомосексуаліст» або «гей» для самоідентифікації осіб нетрадиційної орієнтації, позначенням, що служить для певного маскування того, що могло б «виявити» або «розкрити» їх спосіб життя. Біблійне свідоцтво і пастирська інтуїція підказують мені, що глибокою помилкою є переконаність у необхідності для всіх людей мати сексуальний досвід будь-якого виду, щоб життя було повноцінним.
Павло, природно, не вважає, що сексуальні гріхи – це найстрашніше зло в людському житті, хоча центральне місце, яке займає сексуальність у структурі особистості людини, вказує на те, що до цього не можна ставитися безтурботно. Але він робить тут (як і в інших місцях, де міркує про невірні шляхи і підходи) акцент на тому, що такий спосіб життя позбавляє нас істинного людського вигляду, сяйво якого Бог жадає побачити у Своєму творінні; і це здійсниться в усій повноті при настанні остаточного Царства Божого (в. 10). І це зовсім не те, як вже нами було сказано, що в Бога нібито є певний набір довільних правил, порушення яких робить тебе знедоленим. Швидше Павло говорить про те, що це Царство буде населене людьми, які відбивають у собі образ Божий в усій повноті; і стиль поведінки в цьому житті, який перекручує цей образ, відведе людину в абсолютно протилежному від царства напрямі. І що чудово, усі тексти Нового Заповіту містять у собі попередження про реальну можливість такого розвитку подій.
Але також увесь Новий Заповіт солідарний у тому, щоб проголошувати, що така невесела перспектива зовсім не фатальна – тому що Бог сам пропонує людям піти шляхом, на якому вони з легкістю можуть залишити своє минуле, і навіть теперішній час, позаду і рухатися в напрямі Його майбутнього. Абсолютно кожен з нас може почати з чистого аркуша, незалежно від того, яким було наше колишнє життя. Нам відкрита можливість стати частиною особливого народу Божого, незалежно від того, ким ми є зараз. Ми можемо «отримати виправдання» вже тут і зараз, і станеться це «Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога». Манера, з якою Павло говорить про це, ймовірно, є відгомоном ранньохристиянської практики настанови перед хрищенням. Головне ж в усьому цьому: коли ми стаємо членами християнської сім’ї, маючи хрищення знаком цього членства, а віру – внутрішньою реальністю, ми по-новому самовизначаємося, а наш спосіб існування кардинально змінюється.
Павло розуміє, звичайно, що ці нові самовизначення і спосіб життя не стають нашими раз і назавжди автоматично. Власне, саме тому, що так не буває, він і пише своє послання! Але віра стала для християнина реальністю, і хрищення вже здійснилося, широко відкритий шлях для абсолютно нового способу людського існування. І в кожного християнина є можливість, при допомозі і підтримці єдиновірців, розпізнавати шляхи, на яких брехня гріха може увергнути їх у вир непристойних думок і вчинків, і набути орієнтирів, що направляють нас до нового життя з Богом.