Скрухи нічим не замінити. Скруха є опорою внутрішнього життя. Вона руйнує бар’єри серця, відкриває нас на Любов.
Церква твердить, що жаль за гріхи (який ми називаємо також скрухою) – це біль душі, ненависть до вчиненого гріха й постанова не грішити в майбутньому. Блудний син зважився повернутися до батька лише тоді, коли сповна зазнав убогости, до кінця пережив наслідки власного зла. Лише з глибини добре пізнаної убогости може вирватися крик правдивого жалю й рішучости: ось зберуся й піду до батька.
Господь кличе нас, запрошує до причастя, до об’єднання. Цей заклик спрямований, однак, на людей, позначених гріхом – як падінням перших батьків, так і власним гріхом. Тому наша відповідь на Божий заклик потребує від нас безупинного відкриття правди про своє зло, відвернення від нього через скруху й піддавання благодаті. Ми ніколи вповні не навернемося й не піддамося благодаті, бо одна й та сама благодать відкриває в нас нові прояви зла, через що домагається щораз глибшої скрухи і, відповідно, дедалі глибшого відкриття на дію в нашому житті Бога та Його очищаючої благодати.
Тут ми наштовхуємося на одну з головних труднощів, що трапляються людині по дорозі до Бога. Причина цієї трудности – закодована в нас схема переходу від нижчих до вищих етапів. Однак у цій тріяді – відкривання зла, відвернення від нього за допомогою скрухи і підпорядкування дії благодати – немає місця жодним етапам, ані навіть якимсь конкретним досягненням.
Тобто людина постійно певною мірою піддається дії благодати, час від часу губиться в ілюзіях, що вона вже стала справедливою, навертається і знову хапається за благодать, аби дістатися на поверхню чи – кажучи біблійною мовою – стати справедливою. Однак проблема полягає в тому, що справедливих, власне, немає і не буде. Усі є грішниками і завжди ними залишатимуться (пор. 1Ів. 1:8,10). Навіть на кінцевому етапі дороги до Бога людина, яка вже стала святою, не перестає бути грішником попри свою захищеність від гріхів. Вона лише так міцно охоплена полум’ям Божої любови, що вже не в змозі й не хоче від нього звільнитися. Вона знає, що вихід із цього полум’я означав би для неї знищення, смерть.