«Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, Якою й спасаєтесь, коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп. Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля усім апостолам. А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові. Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона. Тож чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і так ви ввірували.»
Старик налив мені чашку чаю і провів мене у вітальню. «Тепер ти можеш подивитися це сам», – сказав він, простягаючи мені товстий, красиво оформлений альбом з фотографіями. «Він розповість тобі детально, як вийшло, що я і моя сім’я живемо тут».
Фотокартки почали розкривати мені непросту історію цієї сім’ї. От ця сім’я щасливо живе у Вірменії. Раптова морська подорож, яка єдина могла дати їм можливість поїхати з батьківщини. Головні дійові особи – батько, дід, дядько. Вони – на борту корабля. І потім – прибуття: тимчасове проживання в далеких родичів, пошуки відповідного будинку, його купівля, початок нового життя.
«От так я і опинився тут, – посміхається він, закриваючи альбом, – як ви тепер розумієте, я не корінний американець». На більшості фотографій він зафіксований ще в дитячому або юнацькому віці, народившись майже відразу після того, як члени його сім’ї перебралася жити в Новий Світ.
Мені хотілося дізнатися якомога більше про історію цих незвичайних і гордих людей, які зберегли пам’ять про своїх предків і їх долю, незважаючи на переслідування і цькування, у результаті яких вони ледь не піддалися майже повному знищенню. Він дав мені книгу, по якій було видно, що її перечитали багато разів. «Вона дасть тобі розуміння повнішої картини того, що з нами відбувалося, – сказав він. – Коли я і мої рідні перечитуємо її, то все більше усвідомлюємо, чому для нас було так важливо поїхати звідти і продовжити жити далі, вже в цій країні».
Дві розповіді про те, що сталося в минулому, і про те, що є зараз, однаково змістовні і не занадто довгі. З’єднайте їх разом, і вийде нова людська спільність. І це вкрай схоже з тим, що каже Павло в цьому фрагменті. Він розповідає про те, з чого почалося християнство: це свого роду сімейний альбом з фотографіями, що оповідає про те, як одна невелика сім’я пережила події, що привели її до нового образу існування. На завершення цієї розповіді Павло додає декілька штрихів, що стосуються і його місця в цих подіях, хоча ці останні, як ми побачимо нижче, мають певні дивні особливості, що впадають у вічі на тлі всього іншого. Під час викладу він робить досить однозначні натяки на те, що все описуване є лише недавнім і найвирішальнішим моментом у дуже довгій історії, для розуміння якої потрібна одна книга, що містить у собі цілісну картину і додаткові пояснення, – і тільки завдяки цій книзі і можна оцінити всю значущість недавніх подій.
Розділ, який ми починаємо розглядати, є одним з найбільш суперечливих і широко обговорюваних текстів, написаних Павлом. А головною темою даного фрагмента, як і всього цього розділу взагалі, є воскресіння – воскресіння Ісуса, що вже сталося, і прийдешнє воскресіння тих, хто вірить в Ісуса.
У деяких членів коринтської общини, як ми побачимо у в. 12, виникли певні труднощі у зв’язку з цим. Проте метою такого детального викладу цієї теми і розміщення, пов’язаних з нею міркувань, майже в самий кінець послання, було щось більше, ніж просто спростування опонентів. Ми вже бачили багато разів, що він прагне упродовж усього послання до того, щоб коринтяни зрозуміли своє місце і призначення в довгій історії, що ініціюється Богом. І забуття свого коріння загрожує для них серйозною небезпекою – адже це коріння вони мають тому, що належать Христові, Який привів дуже довгу історію Ізраїлю до її апогею. І тепер їм необхідно вчитися жити «за Писанням» (в. 3 і 4): не в тому сенсі, що вони повинні приймати як керівництво до дії всі щонайменші приписи і вказівки Біблії (хоча це в багатьох випадках теж необхідно), але в ширшому сенсі – мається на увазі те, що Біблія містить у собі історію, яка в даний момент розкривається в новому житті в єднанні з Христом, особливо через солідарність з Ним у Його смерті і воскресінні.
Якщо вони зрозуміють, яке місце займають у цій історії, то безліч проблем і занепокоєнь, якими вони охоплені, відкриються в іншому світлі. Слід тільки згадати, яке важливе місце смерть і воскресіння Христові займають в обговоренні питання відносно сексуальної моралі в розділі 6. Бог «викупив» вас для Себе ціною смерті Ісуса, і Він воскресить ваші тіла для нового життя, як воскресив тіло Ісуса; з цієї причини усе, що ви є, і все, що ви робите з вашим теперішнім тілом, набуває життєвої важливості. Замислимося над тим, як міркування про євхаристію в розділі 11 спонукають коринтян подивитися на громадську трапезу у світлі вказаної довгої історії, звертаючи особливу увагу на смерть Ісуса і його Друге пришестя. Також можна ще раз поміркувати над надзвичайно поетичним і хвилюючим пасажем про любов у розділі 13 і над тим, як сильно там Павло ставить акцент на тому, що любов – це та річ, яка не припиниться ніколи в новому світі, який створить Бог. А той факт, що цей новий світ вже почався, увірвався в наш світ через воскресіння Ісуса, і що весь народ Божий врешті-решт отримає нові тіла для життя в цьому світі, – є засадничим для всього, про що Павло говорить. Це якраз те, уявлення про що не здатен дати нам жоден фотоальбом; єдине, що може нам дещо допомогти, це фотографії подій, які ще не сталися, але лише мають відбутися.
Павло хоче зробити максимально очевидним, що воскресіння для християн – ґрунтовна основа їх розуміння реальності. Це не якась дивна ідея, до якої він додумався сам. Подібну ж історію розповідають разом з ним інші християни; це на той час стало вже твердою і незмінною традицією (в. 1, 3, 11). Ця розповідь, фактично, є формулюванням Благої звістки, самої серцевини Звістки про Ісуса Христа. Це було тим, що Павло проповідував усюди, де він опинявся, це була Звістка, яка містила в собі Божу силу і залучала людей завдяки дії Духа до живого пізнання Його і Його любові, робила їх учасниками правління Христового, що настало, Царства Божого, що прийшло. Тільки на ґрунті такого розуміння і досвіду можна залишатися і зростати як християнин.
Звістка подібна до фотоальбому: вона містить у собі історію ваших витоків. От ці фотографії. Христос. Його ганебна смерть. Його поховання. Його воскресіння на третій день. От люди, які бачили його, – Кифа, Дванадцять, п’ятсот інших братів, зібраних разом, Яків (брат Ісуса). Далі, у самому завершенні цієї досить короткої розповіді, згадка про людину, яка народилася недоношеною, вийшла з материнської утроби, щоб стати частиною цього ланцюжка свідків: він – останній, хто бачив воскреслого Ісуса перед тим, як ці видіння припинилися. Це сам Павло.
І це все сталося «згідно», або «в згоді», з Біблією. Ця вказівка, звичайно, не відноситься до новозавітних текстів Біблії, євангельських повідомлень про смерть і воскресіння Ісуса. До того моменту вони ще не були написані. Також тут Павло не має на увазі, що він натякає на десяток-другий «основних» цитат зі Старого Заповіту, в яких є присутніми пророцтва, що Месії слід було померти і воскреснути, хоча ми можемо навести такого роду тексти. Біблія, яку Павло прекрасно знав і любив, як юнак дівчину, була для нього історією, яка вела до остаточної мети; і коли Ісус воскрес з мертвих, цей кінець несподівано відбувся. Власне, під знаком кінця усе у світі тепер і відбувається. Вам необхідно відкрити Біблію і згадати, що, якщо кінець вже настав, що це за історія, про завершення якої йде мова; але одночасно вам знадобиться освіжити в пам’яті і Благу звістку, щоб зрозуміти: це фінал, до якого підвів усю історію сам Бог, розкриваючи остаточний сенс усіх подій, що сталися.
Нам треба дещо уточнити для себе, що для Павла і його слухачів могло означати слово «воскресіння». Воно в жодному випадку не мало значення «Життя після смерті». Ніколи в історії древніх релігійних вірувань це слово не служило як загальний термін для позначення того, що відбувається з людиною після смерті. Воно, у певних особливих випадках, значить, що вже померлі люди отримують нові тіла, повертаються до тілесного життя, що радикально відрізняється від колишнього.
Ця віра з’явилася і відносно швидко стала популярною серед юдеїв за два-три століття до Павла; але вона ніколи не приймалася не лише серед язичників (виключенням тут служить, ймовірно, зороастризм), але і в деяких течіях юдаїзму, включаючи партію впливової аристократії (саддукеї). Тому важливо підкреслити: коли Павло розповідав про Ісуса, воскреслого з мертвих, і вказував на воскресіння як на виконання Божих обіцянь для всього народу Ісуса, ніхто в коринтській общині не міг подумати, що все це просто описує певний прославлений, але при цьому безтілесний стан, який Ісус набув після смерті. (Потрібно замислитися над цим; адже якщо Павло і в правду говорив саме про такого роду події, то залишається незрозумілим, чому він відмічає, що це сталося «на третій день», а не в якийсь інший час?) Часто люди говорять про Ісуса, що Він «воскреснув на небесах», але це поняття (воскресіння) просто не має такого значення.
Якого типу тіло набув Ісус і що це будуть за тіла, які отримають усі, що входять до Його народу, – це дуже важливе подвійне питання. Павло детально відповість на нього дещо пізніше. Але затвердження того факту, що це буде дійсне тіло, надзвичайно важливе.
Висновки Павла, що відносяться до цього фрагмента (в. 9-11), служать нагадуванням: те, про що ми міркуємо тут, – це благодать Божа, це сила Божа, діюча в житті величезної кількості дуже різних людей. Але Павло особливо підкреслює те, що коринтянам вже було добре відомо, а саме: ця Звістка та сама, яку проповідують інші апостоли. Коринтяни могли чути проповідь Кифи і когось ще, і вони знали, що це не була якась нечувана і дивна ідея, про яку говорив тільки один Павло. Це була (і залишається такою завжди) основна річ у християнстві.
Християнство, як ви розумієте, – це не система ідей. Це не один з різновидів духовної практики. Це не зведення правил того, як себе поводити. Це не політична програма. Це те, що включає – і вливає в них новий зміст і силу – у себе всі згадані речі; але в серцевині чого стоїть щось інше. Це Блага звістка про подію, яка одного разу сталася в житті світу і через яку світ не зможе більше бути колишнім. І ті, хто вірить у це і живе згідно з цим, ніколи (дяка Богові!) не зможуть бути такими, якими вони були до цього. І якраз про це – весь 15-й розділ цього послання.