Що означає «свідчити» про життя в смертному світі»? У перше чергу, нам потрібно переосмислити життя, про яке, ми як християни, повинні свідчити. У смертному світі християнська віра проголошує вічне життя як надію, з якою людина може жити й померти. Суть її в тому, щоб черпати сили з цієї надії на успішне формування власного життя та зміну світу.
* * *
У січні 2020 року президент Китаю Хі Чінпін проінформував світову громадськість про спалах епідемії коронавірусу, пояснюючи, що цей небезпечний вірус поширюється від однієї людини до іншої. Хвороба COVID-19, спричинена вірусом SARS-Cov-2 та тригерами пандемії коронавірусу, продовжує занурювати світ у страх і жах. Коронавірус поширюється скрізь по всій земній кулі. Ситуація дуже напружена. За підрахунками, така ситуація триватиме ще довгий час, поки не будуть винайдені вакцина та ефективні препарати від цієї хвороби, і стануть вони доступні для всіх. Слід побоюватися, що пандемія знову спалахне, паралізуючи весь світ. Мабуть, нам доведеться ще довго жити з вірусом та явищами, які його супроводжують. Тому мусимо навчитися з цим боротися, звикаючи жити в новому світі. Імовірно, якщо навіть ми переможемо цей вірус, нам доведеться мати справу з іншими вірусами, і знову зіткнемося з новою біологічною загрозою.
Коронавірус кардинально змінив наше життя. Ця криза становить досі незнаний виклик під прикриттям медичним, економічним, людським та духовним, виклик, який сформує наш світ на довгі роки. Навіть якщо сьогодні ми не до кінця усвідомлюємо масштаби кризи, не кажучи вже про те, що нічого не знаємо про кінець пандемії, усвідомлюємо, що вона залишиться величезним викликом для всього людства: не стільки сама пандемія, як екзистенційний страх і невпевненість, що приходить із кризою. Багато людей у цьому часі несподівано усвідомили свою крихкість і вразливість на зранення, а багато й тих, які були надто впевнені й заломилися, їхній стиль життя на цій планеті був поставлений під сумнів. Тема смерті та хворіб, а також питання здоров’я несподівано з’явилися перед нашими очима. Протистояння з обмеженістю та крихкістю власного життя викликає досі невідомі й пригнічені роздуми, а також страх за майбутнє. На наших очах раптово руйнується система, яка визначала наш сучасний спосіб життя.
Коронакриза є справжнім викликом для людства, яке переживає серйозні епохальні, соціальні та економічні наслідки, що передбачають великі проблеми у сфері психіки та міжособистісних стосунках. Коронавірус з’явився в абсолютно непідготовленому світі, як злодій уночі. Коли хвороба почала поширюватися з китайського міста Ухань, міжнародна громадська думка не підозрювала, що вона може перерости в глобальну пандемію. Ця історія дуже чітко показує, що наш світ поєднаний глобальною спільнотою доль – як добрих, так і злих.
Коронакриза принесла багатьом страждання, тривогу, екзистенційний страх і смерть; крім того, нас спіткала серйозна економічна криза, масштаб якої не можемо передбачити. Здається, пандемія перероджується в «інфодемію»: світ заповнений теоріями змови, чутками та неправдивою інформацією. Навколо кружляють злі духи, свідомо чи несвідомо примножуючи людські страхи. Тому важливо прийняти перспективу розсудливості, мудрості та відповідальності за глобальні наслідки вірусної кризи. Звичайно, зарано проводити остаточний аналіз подій.
Планета ще не переживала епідемії такого масштабу, адже вона поширюється на весь світ, прямо чи опосередковано загрожуючи кожній людині на землі. Ось чому ми знаходимось на переломному етапі світової історії. З цієї причини коронавірус також є доброю нагодою поглянути на людське життя з точки зору християнської віри в її багатовимірних відношеннях. Кожна людина, незалежно від своїх релігійних переконань, повинна переосмислити цю глобальну кризу й відкрити для себе її екзистенційне значення. Коронакриза є й залишається апокаліптичною катастрофою, яку нам все одно доведеться пережити. Для чого така криза? Це питання не дасть вичерпної відповіді. Краще потрібно запитати: Чому ця криза? На цій ситуації кожен з нас повинен навчитися, як краще влаштувати світ, оповитий глобальною мережею.
У цьому контексті виникає ряд принципових питань: Чи має сенс ця криза? Чи може вона допомогти нам переосмислити відвічні питання про сенс людського життя? Чи може теперішній досвід привести нас до нового усвідомлення деяких витіснених і забутих вимірів людського життя? Чи цінуємо ми дар життя і чи усвідомлюємо, що наше життя на землі обмежене? Як слід розуміти таємницю смерті? Чи все, що ми переживаємо, має відношення до трансцендентності? Які межі люди повинні усвідомлювати та визнати відносно світу, соціальних відносин та середовища, в якому вони живуть? Що є основою гуманізації людської культури та побудови нового людства? Скільки уваги ми приділяємо тим, хто в групі ризику, хворим, слабким, самотнім та всім, хто знаходиться в численних потребах? Які цінності ми повинні відкрити наново? Чи не потрібно нам ставити під сумнів свої щоденні звички та змінювати спосіб життя?
Почати слід з того, що наш світ після коронавірусу буде не таким, яким був раніше. Відносно апокаліптичного виміру подій та досвіду людської безпорадності та як наслідок страху, питання про сенс та безсенс цього страхітливого досвіду стане неминучим. Дати вичерпну відповідь на ці питання поки що не можемо. Все, що можливо сьогодні, – це обережні спроби зрозуміти та інтерпретувати кризу, спричинену пандемією.
Безперечно, ця криза є випробуванням нашої віри. Це час сумнівів, час безмежних переживань і випробувань, які ми переживаємо з вірою. Коронакриза є знаком часу, і ми повинні з глибини та повноти християнської віри шукати відповіді на питання та виклики, що стоять перед нами. Криза стає можливістю переосмислити себе та свої стосунки з Богом. Отже, головним є те, що кожен особисто повинен шукати відповіді на ці запитання, намагатися бачити свої страхи та хвилювання в новій перспективі, дати своїм поглядам та поведінці новий характер, який випливає з віри.