2 Бог – джерело і повнота життя

Непевність, спричинена коронавірусною кризою, дає нам можливість змінити нашу перспективу та розширити кругозір. Християнська віра живе переконанням: Бог є Творцем видимого і невидимого світу. Він є тим, хто підтримує світ в існуванні. Зміна перспективи означає усвідомлення того, що людина не ставить у центр себе, а Бога. Настав час знову відкрити Бога, Творця і Подателя життя. Ми віримо в Бога, який є джерелом всього: Він дарує нам життя, і тільки Він може утримати нас при ньому і доповнити його. Ми вийшли від Бога, живемо в Його присутності в цьому світі і йдемо до Нього, до того, котрий завершить наш життєвий шлях. Бог – це відповідь на питання людини про сенс. Віра в Бога дає віруючим впевненість і непохитну надію: Бог рятує світ через Свого Сина Ісуса Христа, який Своєю смертю переміг нашу смерть і дав нам участь у повноті вічного життя. Віруюча людина живе з упевненості у вірі: Бог зробить смерть новим життям.

Реальність Бога відрізняється від усіх інших реальностей. Бог прихований від нас: він «Бог таємничий» (Іс. 45:15), якого ніхто ніколи не бачив (Ів. 1:18) і який «живе в неприступному світлі» (1Тим. 6:16), а, отже, ми переживаємо Його як найглибшу таємницю. Святий Августин рішуче формулює нерозуміння Бога: «Якщо ти його розумієш, це не Бог». Ми болісно переживаємо це нерозуміння і таємницю Бога під час кризи. Однак досвідчити Бога – це перейти крізь тінь Його таємничості. Віруюча людина повинна сподіватися, що цей неймовірний Бог дарує нам життя і каже «так». Людина переживає Бога в життєвій тривозі між близькістю та віддаленням: як блаженна близькість та переслідувана відстань, як присутність та відсутність, як іманентність та трансцендентність. Знаки та часи Божого досвіду відрізняються один від одного, як день і ніч, як світло і темрява, як досвід Божої таємничості відрізняється від досвіду довіри до Нього та покладання на Нього.

У контексті цього досвіду необхідно заново віднайти скарб віри та відновити нашу довіру до Бога. Ми віримо в Бога, який сповнений життя, і який звільняє нас від життя. Бог життя звільняє нас усіх від наших залежностей, від узалежнень та різних самовідчужень. Завдяки зв’язку з Богом людина може побачити справжню велич і сприяти її зростанню.

Кінцева доля світу і людини розкривається у світлі Бога. Наші стосунки з Ним поглиблюються через стосунки з нашими ближніми. Людина не стоїть сама перед Богом, а живе в спільноті, від якої залежить. Людина – це творіння, яке покликали по імені, і все ж йде до мети разом з іншими. Кожен має унікальне, незамінне значення для інших, а, отже, і для всієї спільноти. Незамінність, унікальність та зв’язок із спільнотою не є взаємовиключними, а пов’язаними. Ці відносини, які пов’язують нас із спільнотою, слід розглядати в універсальному контексті. Людина, як соціальна істота, живе в тісному зв’язку з усім людством і з творінням.

Людина, яка пов’язана зі своїм Творцем, знає, що стосунки з Богом є основною умовою збалансованих взаємовідносин із самим собою, основаних на поєднанні відносин з іншими творіннями. Людина, яка визнає Бога своїм Творцем, знає, що захистити творіння без Творця неможливо. Природа – це не все, і в самій природі можуть існувати ворожі сили, які загрожують життю. Ось чому ми повинні навчитися бачити своє оточення з перспективи Бога, і те, чи ми шукаємо Божої допомоги, чи хочемо все контролювати самі – це суттєвий знак. Віруюча людина зробить все, що в її силах, але водночас очікує вирішального рішення лише від Бога. «Звідки прийде мені допомога, мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю!» (Пс. 121:1,2). Таким чином, безпорадність людини може стати місцем, де відкривається Божа сила, «бо сила Моя здійснюється в немочі» (2Кор. 12:9).

З точки зору віри, таємниця людського життя у світі може належним чином бути вияснена тільки через Бога. Християнська віра розглядає людину як істоту, що радикально залежить від Бога: людина є та, яку Він утримує, як у своєму бутті, так і в діяльності. Таким чином, людина досягає повноти людяності, коли працює над собою. Це знання змушує її усвідомити, що вона є істотою, яка завдячує своє існування Богові і що, будучи людиною, повинна визнавати свої обмеження. І навпаки, людина, яка знає свої обмеження і визнає їх, усвідомлює свою залежність від Бога, «бо сильним не з сили стає чоловік» (1Сам. 2, 9). Тому погляд на Того, Хто може нас врятувати, має екзистенціальне значення.

Коронакриза закликає нас усвідомити зв’язок людства та нашого існування у світі з Богом. Криза виявляє, що було неправильно до кризи, як у нашому житті, так і в світі, в якому живемо. Поки що не знаємо, скільки триватиме такий стан. Однак ми повинні знати, що після кризи не можемо повертатися до старої рутини. Ця криза змусила нас болісно відчути багато обмежень у нашому житті: дотримання фізичної дистанції, так званої соціальної дистанції, встановлення меж спілкування між різними віковими категоріями членів родини. Ці обмеження віддаляють людей, яких вважають потенційними носіями вірусу. Цей досвід підкреслює щось глибше в людському житті: обмеження та вразливість на зранення.

Як навчає псалмоспівець, людина повинна визнати свої обмеження, щоб зрости в життєвій мудрості: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!» (Пс. 90:12).

Ми можемо поширити цей заклик: Господи, навчи нас бачити і приймати свої обмеження, щоб ми могли здобути мудрість, необхідну для правильного формування нашого життя. Тільки тоді, коли бачимо і приймаємо свої обмеження, набуваємо мудрості серця. Подібне самопізнання допомагає нам утвердити conditio humana, обмеженість нашого існування. Проблема бачити обмеження з’являється вже в історії створення. Адам повинен був бачити свої обмеження. Його переступ означав розрив особистого зв’язку з Богом, віддалення від Нього. Криза коронавірусу – це для нас шанс усвідомити обмеження в нашому житті та поглибити особисті стосунки з Богом. Тоді цей важкий час пандемії може стати часом благодаті, в якому ми шукаємо і відчуваємо потіху, близькість та рятівний захист Бога.

Попередній запис

1 Коронакриза та її глобальні наслідки

Наступний запис

3 Зрозуміти життя