«Петро, апостол Ісуса Христа, захожанам Розпорошення: Понту, Галатії, Каппадокії, Азії й Віфінії, вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров’ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу. Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю, бо досягаєте мети віри вашої спасіння душам.»
Зараз я сиджу в новій кімнаті. Колись це був просто гараж, навіть без дверей. Проте ми вирішили зробити з нього місце, де я міг би працювати. Тому вперше в житті мені довелося мати справу з архітекторами і будівельниками, теслями та електриками, вникаючи в проблеми, які виникають перед ними щодня.
Спочатку я радився з проектувальником. Адже перш ніж будувати, треба зробити креслення: скільки буде метрів завширшки? До якої міри ми змінюємо зовнішній вигляд фасаду? Якою буде висота стелі після того, як підведуть електропроводку? Які взагалі будуть розміри кімнати, якщо врахувати, що треба поставити ще книжкові полиці?
Лише після цього почалося будівництво. Робітники зробили усе: від вікон і підлоги до шпалер і килимів. Перед нами втілився задум, коли ми робили креслення. У цій задуманій кімнаті я і знаходжуся.
А переді мною лежить чудовий лист, адресований апостолом Петром християнам, що жили на території сучасної Туреччини. Перші три смислові уривки намічають, так би мовити, ширину, висоту і довжину наступної будівлі. Їх корисно розглянути разом, бо в їх світлі можна розглядати решту.
Почнемо з ширини будівлі (в. 1-2). Бути християнином, значить, бути людиною обраною, відокремленою, освяченою для послуху, окропленою кров’ю Христовою. Вже є, про що замислитися. Петро не говорить ні про предків адресатів, ні про їх соціальний статус, ні про їх багатство або бідність, ні навіть про їх моральне минуле. Усе це – частина старої будівлі, а він малює креслення нової. Ми легко забуваємо, хто такі християни, і нагадувати нам про це не зашкодить.
Дозволю собі таке порівняння: якщо в нас вистачає розуму, ми регулярно беремо машину на техогляд (адже проблеми краще попереджати раніше, ніж вони виникнуть). Так і з духовним життям: слід часто, глибоко і серйозно згадувати про свою християнську ідентичність. Інакше суто зовнішні показники (ким були наші батьки, де ми живемо і скільки отримуємо) з’їдять нас як іржа машину.
Так хто ж ми? Який перший і базовий вимір кімнати, в яку запрошує нас Петро? Ми люди, милістю Божою обрані для певної мети. Усі християни живуть дивним «подвійним» життям: Петро називає своїх читачів «захожанами» не тому, що вони суцільно емігранти в землях Азії, а тому що в них є ще одне громадянство. Вони є не лише жителями тієї чи іншої земної області (Понту, Галатії і т. д.), але і громадянами нового віку Божого, якому належить з’явитися.
Бог хоче, щоб люди були знаком нової реальності, нового віку. Адже новий вік вже прийшов через життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Через жертовну смерть і дію Духа Свого, Бог відокремив людей, зробив їх живим знаком нового віку. Їх відокремленість («святість») зовсім не номінальна: саме їх життя преображається, їх вчинки все більше і більше відбивають любов Творця до Свого творіння. Як не дивно це може прозвучати для людини зовнішньої, і як ні грізно для самих християн, це і означає, бути християнином.
Перейдемо до «вертикального» виміру кімнати, в яку нас кличуть (в. 3-5). Справам Божим личить хвала: сухий опис тут не годиться. До хвали і приступає Петро, – благословенний Бог, бо Він є Бог милосердя. Це милосердя до нас явлене, наприклад, у тому, що ким би не були наші батьки за тілом, Він став нашим Отцем. Ми ж стали новим народом (тема, про яку Петро детальніше скаже далі). Нове життя виникло в нас, бо нове життя виникло у світі через воскресіння Ісуса Христа (в. 3). Християни знають: те, що Бог зробив для Ісуса на Пасху, Він робить і для них, у самій глибині їх істоти. (До речі, невипадково в храмах часто приурочують хрещення новонавернених до Пасхи.)
Більше того, нове життя не є лише доля тих або інших конкретних людей: Бог створює цілий новий світ. Поки що нова реальність прихована від ока, захована за тонкою і незримою завісою, що відділяє «землю» від світу вищого («неба»). Але одного разу завіса спаде, і «спадщина нетлінна», що до часу зберігалося на небі, зіллється з реальністю земною, преображаючи її, просочуючи Божою присутністю, любов’ю і милосердям (в. 4). І якщо це диво припасене для нас, пояснює Петро, ми припасені для нього. А якір, що затверджує нас у надії, – це віра (в. 5).
І, нарешті, про «глибину» кімнати (в. 6-9). Значна частина послання присвячена стражданню християн. Тут Петро починає тему, про яку потім говоритимете детальніше: через страждання віра лише засяє сильніше, і при другому пришесті це призведе до примноження похвали. Між тим християни повинні жити з любов’ю до Ісуса в серці і в «славній радості» (в. 8). Такий початок «позбавлення», який Бог підготував людям.
Ми тільки увійшли до кімнати і ще багато чого не бачили. Проте ми вже знаємо її ширину, висоту і глибину. Попереду багато труднощів, але зі своєю новою ідентичністю і під покривом милості Божої ми можемо пройти вперед і зробити кімнату – це чудове послання та його значення для нашого життя – місце, де можна почувати себе як вдома.