1 Петра 4:12-19 – Участь у Христових стражданнях

«Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись. Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий. Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохобник, а коли як християнин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те. Бо час уже суд розпочати від Божого дому; а коли він почнеться перше з нас, то який кінець тих, хто противиться Божій Євангелії? А коли праведний ледве спасеться, то безбожний та грішний де зможе з’явитись? Тому й ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному.»

Коли Вільям Тіндейл, один з діячів англійської Реформації, перекладав Новий Заповіт англійською мовою, він жив в укритті і вигнанні на півночі Європи. Річ у тім, що перекладати Біблію місцевими мовами було суворо заборонено: клірики боялися, що подібні переклади породять єресь. У Тіндейла було скрутно з грошима, і він хотів продати екземпляри першого видання, щоб вистачило коштів на подальші труди та необхідні виправлення. Проте чи стануть англійці купувати його роботу? Чи не злякаються мати в себе вдома таку небезпечну книгу?

Наслідки не змусили себе чекати. Дізнавшись про проект, єпископ Лондонський оскаженів: небезпечну нісенітницю потрібно викоренити раз і назавжди! Він велів скупити всі екземпляри і спалити їх. Йому навіть і на думку не спало, що тим самим він лише посилить проблему. Втім, книги йому дійсно вдалося знищити. Проте заплачені ним гроші дозволили Тіндейлу почати важливий другий етап проекту. Не всі знають, що саме його переклад став основою і стержнем знаменитої «Біблії короля Якова» (1611 р.).

У цьому уривку Петро якраз обговорює ситуацію, коли ворожі зусилля лише йдуть на користь справі. Особливо важливий вірш 14: «Коли ж вас ганьблять за Христове Ім’я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий». Іншими словами, звинувачення гонителів проти вас полягає в тому, що ви належите Ісусу, відомому як Христос. Проте згадка Ісуса, та ще і з царським титулом, закликає самого Ісуса в усій Його величі і славі, і прокляття, які гонителі бажають обрушити на вас, перетворюються на благословення.

Як дізналися апостоли, велика честь бути пов’язаним з ім’ям Христовим (Дії 5:41). Це означає, бути приліченим до царської сім’ї. Більше того, ім’я Ісуса несе в собі величезну силу, і Христос, Будівничий Храму (2:4-5), прийде у Своєму славному дусі мешкати серед вірних Собі. Віддайте ж Богові славу за це чудове ім’я, каже Петро (в. 16)! Таке обіцяння, і уявимо, як здивувалися б гонителі, якби зрозуміли, чому сприяють.

Проблема, яку обговорює Петро, полягає не лише в тому, що ніхто не хоче бути гнаним і кривдженим. Це зрозуміло. Є і глибинніша проблема: ранніх християн спантеличувало, що, незважаючи на Христове воскресіння, час страждань Його народу, причому досить сильних, не закінчився. Хіба Христос не переміг сили гріха та смерті? Чому все це відбувається?

У відповідь Петро знову звертається до Священного Писання. Цього разу це Книга Захарії, для нас дуже важка. В уривку, який цитував сам Ісус у ніч Таємної вечері (Мр. 14:27), пророк каже, що буде уражений і убитий якийсь «пастир», після чого вівці розпорошаться (Зах. 13:7). Судячи з усього, Ісус відносив це до Своєї смерті. Проте далі в Захарії йде наступне пророцтво: ті з послідовників «пастиря», які залишаться, будуть проведені крізь вогонь, очищені як срібло і випробувані в горнилі подібно до золота (Зах. 13:9). Дієвість смерті «пастиря» не ставиться під сумнів. Ісус позбавив Свій народ від влади зла. Проте християн чекає ще «огненне випробування» (в. 12). Нічого дивного в цьому немає: так свідчить Писання. Звичайно, зазнавати гоніння неприємно, але коли вони випали тобі на долю, стає ясно, що ти йдеш правильною дорогою. І в цьому є дуже великий плюс.

Знову-таки Петро нагадує читачам, що настає останній Суд. Результат сумнівів не викликає: Ісус виправдає Свій вірний народ. Проте навіть християнам не можна ставитися до цього легковажно. Суд почнеться не з тих, хто явно загруз у нечесті, а з дому Божого (в. 17).

Той факт, що вірний народ Божий набуде остаточне спасіння, не повинен розслабляти. Як учив Павло, християни також будуть судимі, і хоча справжні християни врятуються, деякі врятуються «як би з вогню» (1 Кор. 3:12-15). Петро каже ще жорсткіше: навіть праведник ледве спасеться (в. 18)! З Божого погляду, навіть найсвятіша людина так обтяжена гріхом, що без милості і благодаті, явленої в Ісусі, не може спастися.

Це грізне застереження має вселяти не паніку, а вдячність. Гонителі церкви дадуть відповідь на суді, а доки народ Божий покликаний до віри і терпіння. Вірні повинні віддати усе своє життя Богу Творцю. Але що це означає? Чи йде мова про те, що треба щодня молитися? Так, молитися важливо і треба. Проте Петро каже про інше: слід вручити себе Богові, роблячи добро. Під добром він має на увазі, звичайно, не показовість або чистоплюйство. Необхідно нести благо і любов, доброту і мудрість суспільству, сім’ї, людям, з якими ми стикаємося на вулиці. Коли ми це робимо, ми не кажемо: «Дивіться на мене, який я молодець». Ми лише кажемо Богові: «Я вірю Тобі. Це те, що Ти призвав мене робити, і для чого Ти мені дав життя. Мені важко, але я старатимуся заради слави Твоєї». Ми, християни, сподіваємося на вірність Божу і на те, що ми можемо на Нього покластися. З цією вірою ми і повинні нести у світ Його любов і світло.

Попередній запис

1 Петра 4:1-11 – Преображене життя

Наступний запис

1 Петра 5:1-7 – Упокорені пастирі