«Сам же Бог і Отець наш, і Господь наш Ісус нехай вирівняє нашу дорогу до вас! А в вас хай примножить Господь, і нехай збагатить вашу любов один до одного, і до всіх, як і наша є до вас! Нехай Він зміцнить серця ваші невинними в святості перед Богом і нашим Отцем, при приході Господа нашого Ісуса з усіма святими Його!»
Музика і молитва давно вже йдуть пліч-о-пліч у християнській церкві, і наступна музична ілюстрація може допомогти нам наблизити наші молитви до Павлового прикладу молитви. Коли дитина починає вчитися грі на музичному інструменті або співу, то учитель нерідко грає разом з нею. Дитина чує, як музика, що виконується учителем, з’єднується з тим, що грає вона сама, і це підбадьорює її продовжувати заняття, намагаючись наслідувати учителя. На це, звичайно, потрібен час. Іноді шум, створюваний юним музикантом, слухати не дуже приємно, навіть якщо разом з ним грає учитель. Але поступово, крок за кроком, уміння учня зростає, і одного прекрасного дня він починає грати сам, без допомоги викладача, а згодом, можливо, сам стане таким викладачем.
Так само йде справа і з молитвою. Ми маємо інстинкт молитви (багато людей так само мають природжені музичні здібності). Але якщо цю природжену здібність не розвивати, то в царині молитви може виникнути ситуація, аналогічна такому упущенню у сфері музичного виховання, коли доросла людина здатна тільки наспівати або награти одним пальцем на піаніно якусь примітивну мелодію. Це краще, ніж нічого, але ж набагато краще було б зіграти ту музику, на виконання якої ви насправді здатні! І в молитовній вправі слід було б йти далі декількох коротких дитячих фраз або молитов, які ми вимовляємо у випадку небезпеки. Потрібно прагнути вирости в справжню людину молитви, здатну навчити цьому за необхідності інших.
Отже, чому ми можемо навчитися з цієї короткої, але глибокої Павлової молитви?
По-перше, ми дізнаємося, що основа молитви – життя і діяння самого Бога, Який відкрився нам як Отець завдяки Ісусу. Двічі в цій короткій молитві Павло говорить одночасно про Бога Отця і Господа Ісуса, і його тексти показують, що адресувати молитви одночасно Богу Отцю і Ісусу було для перших християн звичайним способом молитви. І тут ми маємо справу не просто з правильним позначенням Бога, до Якого ми звертаємося. Молитва ґрунтується на характері Божому, відкритому нам Господом Ісусом, і учить нас спиратися на добрість, щедрість і найвищу любов Божу, явлену нам у рятівній смерті Ісуса і Його тріумфальному воскресінні. Суть молитви – пізнання серця і характеру самого Бога, не стільки для отримання задоволення від такого пізнання (хоча і це має місце), скільки заради приведення до Бога церкви і світу, що так потребують Його цілющої любові.
Молитва, в якій признається такий Бог і такий Господь, – неодмінно приведе до більшої переконаності. Якщо Бог – істинний Бог, а Ісус – істинний Господь Всесвіту, то ми молимося інакше, ніж ті люди, які сподіваються, що цей Бог і цей Господь, можливо, впораються із завданням краще, ніж інші боги і володарі, які теж існують. Ми з вірою молимося «Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо» (Еф. 3:20).
По-друге, це молитва, звернена в майбутнє. Її супроводить упевненість у тому, що одного разу Бог з’єднає небо і землю в новому союзі, і головною відмінністю нового світу від старого буде особиста присутність Ісуса. Ісус прийде знову, «і з Ним усі святі», як сказано у великому старозавітному пророцтві надії (Зах. 14:5). Саме це місце з пророка Захарії цитує Павло в останньому вірші 3-го розділу, сприймаючи його як пророцтво про друге пришестя Ісуса разом з Його вірними дітьми. Молитва Господня, «Отче наш», також говорить про майбутнє: ми просимо про хліб насущний, про прощення, про захист від зла після прохання про пришестя Царства Божого. Павло молиться про виконання своїх планів відвідування північної Греції, про те, щоб церква стала місцем, де любов б’є через край, а також про те, щоб християни зміцнили «серця ваші невинними в святості» – це все не просто випадковий набір прохань. Усі ці прохання об’єднує великий прийдешній день явлення Бога та Ісуса.
Зосередитися на Богу; уважно вдивлятися в майбутнє, яке творить Бог; і, по-третє, молитися про дію Духа Божого в сьогоденні. Дехто запитує: чому Павло, який так часто згадує Отця та Ісуса, не говорить завжди відразу і про Духа? Правильною буде наступна відповідь: Дух – це той, хто спонукає до молитви Павла і його друзів, хто приховано діє в церкві і робить бажані Богові і Його народу результати. Саме Дух дає християнам в усіх обставинах любити один одного і тих, хто поза церквою, невичерпною любов’ю. Саме Дух породжує в серцях людей, що належать до Божого народу, прагнення до святості, непорочного життя перед лицем Божим, бажання зміцнюватися в такому способі життя. Саме дух працює в сьогоденні і готує увесь народ Божий, щоб церква стала тим, чим Бог хоче її побачити, коли з’явиться в славі.
Ця коротка, але сильна молитва сполучає усе, що Павло говорив раніше у своєму листі, і готує основу для конкретних практичних і богословських тез, які він сформулює нижче. Чи можемо ми зробити Павлову молитву основою для нашого власного життя? Чи можемо зрозуміти виконуваний Павлом музичний твір і потім виконати його самі?