1 Солунян 3:6-10 – Звістка від Тимофія

«А тепер, як вернувся від вас Тимофій і приніс нам радісну звістку про віру та вашу любов, і що завжди ви маєте добру пам’ять про нас, і бажаєте бачити нас, як і ми вас, через те ми потішились, браття, за вас, у всякому горі та в нашій нужді, ради вашої віри. Бо тепер ми живемо, якщо в Господі ви стоїте! Яку бо подяку ми можемо Богові дати за вас, за всю радість, що нею ми тішимося ради вас перед нашим Богом? Ми вдень та вночі ревно молимося, щоб побачити ваше лице та доповнити те, чого не вистачає вашій вірі.»

Навчитися читати послання апостола Павла – майже так само важко, як навчитися слухати серйозну музику. Немає нічого складного в тому, щоб насвистувати мелодію, почуту по радіо, або щоб співати в церкві. Достатньо приблизно десяти секунд, щоб запам’ятати нескладну мелодію. Проте великі композитори не просто вигадували прекрасні мелодії – вони вплітали їх у звуковий візерунок великих музичних творів, таких, як симфонії, концерти, опери, так що сам цей візерунок породжував нову, складнішу мелодію, яку вже не вдасться так просто відтворити свистом, йдучи вулицею. Але тим більше задоволення ви отримаєте, навчившись слухати ці музичні шедеври, розуміти їх, уловлювати одночасно і малі, і великі мелодії, і усвідомлювати гармонію їх взаємодії.

Наприкінці другого абзацу і далі в трьох завершальних віршах 3-го розділу ми, якщо будемо уважними, зрозуміємо, що просторовий опис Павлових стосунків із солунянами, починаючи з першого прибуття апостола в місто і закінчуючи візитом Тимофія, – не просто спогади Павла. Він дякує Богові за солунян і молиться за них. Ця частина послання розміщена між словами вдячності Богові на початку 1-го розділу і подячною молитвою, до якої Павло переходить зараз. Мабуть, це непогана модель для місіонерської і пастирської роботи – у молитві обдумати перед лицем Бога Свої стосунки з церквою, прагнучи всупереч труднощам розгледіти задум Божий у всьому тому, що відбувається, а потім просити Всевишнього завершити та упорядкувати почату Ним роботу.

Якщо ми уявимо собі світ, де не було ні електронних засобів зв’язку, ні надійної і швидкої пошти, то зрозуміємо полегшення, відчуте Павлом, коли Тимофій з добрими новинами повернувся із Солуні. У той час Павло, швидше за все, вже покинув Атени і був у Коринті – перше з його послань до коринтян, що збереглося, показує, що і в Коринті в нього також було дуже багато роботи (див. 1Кор. 2:3). Павло турбувався про церкви північної Греції. Звіт Тимофія був дійсно «радісною звісткою». Тут Павло використав те ж слово, яким означав Євангеліє, начебто всякий раз, коли Павло чув про дію сили і любові Бога в залишеній їм Солуні, він наново слухав саме Євангеліє!

Зокрема (і це нагадує нам про вступне зауваження в 1Сол. 1:3), він радий дізнатися не лише про вірність солунян, але і про їх любов. Ця любов (Павло тут говорить про їх любов до нього самого і його супутників, але в наступному розділі пише вже про любов солунян один до одного) дійсно була однією з найдивовижніших характеристик ранньої церкви. Навіть неймовірно подумати, що в тому світі виникла нова община, в якій люди різних національностей, соціальних верств і різного культурного рівня ставилися один до одного з такою любов’ю, неначе були членами однієї сім’ї! Це був знак, якому Павло не втомлювався радіти, що свідчить про грандіозну роботу Божу, що створює щось абсолютно нове, чого до того не було у світі. Це свідчило про дію живого Бога в Ісусі за допомогою Духа. Недивно, що Павло, стикаючись з безліччю проблем і протидією як в Атенах, так і Коринті, так зрадів цьому рятівному знаку. «Бо тепер ми живемо, якщо в Господі ви стоїте!» – пише Павло. Іншими словами, раз ви у вашому житті вірні Господові і як і раніше члени родини Божої, то усе гаразд. Він усвідомлює, що дія Божа відродила в ньому, Павлові, життя і це сталося через те, що він узнав «радісну звістку».

Тепер він повертається до головного завдання і головної радості свого життя: дякує Богові за все, що Він зробив, і молиться про тісніші відносини із заснованими ним церквами. Павлове життя, що складалося із служіння і безперестанної фізичної праці, тривало і вдень, і вночі (1Сол. 2:9), саме по собі було безперестанною молитвою. При цьому Павло завжди усвідомлював, що ніколи не зможе повною мірою віддячити Богові за зроблене і що через молитви Бог може зробити набагато більше.

Павло знає, що солунянам доведеться зіткнутися із ще більшими випробуваннями їх віри. Вони впоралися з першим випробуванням, але чи впораються з наступними? І тому він молиться не лише про те, щоб незабаром побачити солунян, але і про те, щоб у момент зустрічі підкріпити їх віру (мається на увазі віра в усіх значеннях слова: переконаність, довіра, вірність, відданість), щоб вона була тверда також і в майбутньому. Павло не говорить, що з їх вірою щось не гаразд; але має на увазі, що віра повинна зростати щодня, з кожним новим випробуванням, і, можливо, його власна настанова і підбадьорення якось допоможуть у цьому.

Він описує свою молитву рідкісним словом, яке можна було б перекласти так: «Сильніше, ніж ви можете уявити». А ви можете застосувати це слово до своєї власної молитви? Якщо ви пастир або наставник, то чи так ви молитеся за тих, хто доручений вашим турботам? Якщо ні, то чи немає у вас складнощів з розумінням Бога і Євангелія, якщо це розуміння дозволяє вам задовольнятися меншим?

Попередній запис

1 Солунян 3:1-5 – Павло посилає Тимофія до Солуні

Наступний запис

1 Солунян 3:11-13 – Павлове благословення