1 Солунян 4:13-18 – Пришестя Господнє

«Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, ми не попередимо покійних. Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба, і перше воскреснуть умерлі в Христі, потім ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами!»

Як би ви описали синій колір сліпій від народження людині? Якщо вона ніколи нічого не бачила, то як можна пояснити їй, що таке колір, не кажучи вже про різницю між кольорами?

Християнам важко описувати новий світ, який Бог має намір створити того дня, коли Ісус прийде знову і все преобразиться. Замислимося все ж про те, як пояснити колір сліпому. Можна спробувати «перекласти іншою мовою» свій власний досвід сприйняття кольору, наприклад, на мову звуку або дотику. Червоний колір можна описати як жорсткий, кричущий колір, а світло-синій або зелений уподібнити м’якій подушці, або сказати, що останні два кольори рівні і звучать, як приємна мелодія. Жовтий колір спробуємо описати як неспокійний, схожий на гучний і різкий звук. Звичайно, усі ці описи абсолютно недостатні, але так ви хоч щось зможете повідомити сліпому про те, що таке кольори і чим вони розрізняються.

Тепер поставте себе на місце Павла, що намагається пояснити солунянам, що станеться при поверненні Господньому. У нього були причини для таких роз’яснень: дехто із солунських християн помер, інші перебували в сумнівах відносно того, що стало з померлими і що буде з ними самими. Павло хоче, щоб солуняни знали, якого роду печаль за покійними личить християнам, і не вдавалися до таких неприборканих проявів горя, які були звичні на похоронах язичників.

Тому Павло прагне описати момент, в який Бог створюватиме новий світ. Єдино доступною для цієї мети мовою була мова образів. У наші дні учені хочуть знайти спосіб опису моменту зародження нашого Всесвіту; і вони теж вимушені прибігати до яскравої і метафоричної мови.

Початок опису, зробленого Павлом, перекликається з ранніми християнськими символами віри, що проголошували, що «Ісус умер і воскрес» (в. 14). Це коротке твердження повідомляє не лише про минуле, але також відкриває майбутнє тих, хто йде за Ісусом. І вони теж, якщо «умерлі в Христі», тобто в єдності з Ним, воскреснуть знову. Бог «приведе їх через Ісуса». Павло не уточнює, де або в якому стані знаходяться померлі. Досить знати, що Бог піклується про них, і коли Ісус прийде знову, вони будуть разом з Ісусом.

Але для такого змісту потрібна барвистіша мова. У цьому місці читачі часто зазнають утруднення, подібно до того, яке виникне в сліпого, якщо він дійсно ототожнить червоне з твердим, а жовте – з гострим. Адже тоді він почне думати, що усі тверді об’єкти – червоні, а гострі предмети, на кшталт ножів і вилок, – жовті. Павло хоче, щоб читач зрозумів: ті християни, які будуть живі у великий день другого Пришестя, не матимуть якихось переваг перед християнами, померлими раніше. Він намагається пояснити це, використовуючи один з образів, який можна уявити неправильно, як і наше порівняння кольору з іншими властивостями. Це неправильне тлумачення призвело до того, що багато християн почали думати, нібито тут даний буквальний опис прийдешніх подій.

Павло сполучає разом декілька образів, запозичених зі Старого Заповіту, і каже (вірші 16-17), що Господь прийде з неба, супроводжуваний різними вражаючими знаками. Мертві воскреснуть, а живі (Павло тут використовує займенник «ми», припускаючи, що він зі своїми соратниками доживе до описуваних подій) будуть «схоплені разом із ними на хмарах на зустріч Господню на повітрі». Ці два вірші зробили великий вплив на деякі християнські кола, де таке «схоплення» набуло форми мало не головної християнської надії. Прибічники цієї ідеї учать, що християни будуть несподівано забрані зі своїх будинків, офісів, автомобілів і літаків, а всі інші люди виявляться залишеними.

Зрозуміти цей фрагмент у такому дусі – все одно, що сплутати червоне з твердим, а жовте з гострим. У першу чергу нам потрібно зрозуміти, що таке воскресіння. Воно означає, що люди, які належать до народу Божого, знову набудуть тіл і житимуть з Богом і для Бога в новому викупленому світі, створеному Богом. Але це зовсім не означає певне безтілесне існування в повітряному просторі, як не означає і того, що живі християни будуть фізично схоплені і понесені на небо, де вони нібито залишаться назавжди. Тоді вони б не зустрілися з тими воскреслими, які повстануть з могил і отримають нові тіла.

Коли Павло пише про Ісуса, Який «сходить», він не хоче сказати, що зараз Ісус знаходиться десь вгорі над нами. Небеса, де знаходиться Ісус, – це не якесь місцерозташування в нашому просторі, але інший вимір. Застосоване Павлом дієслово «сходить» – це ризикована метафора. Усі метафори ризиковані, коли йдеться про майбутнє. В інших випадках (наприклад, Кол. 3:4) Павло просто говорить про «з’явлення» Ісуса, про появу з прихованого до того часу небесного світу, про те, що земля і небо нарешті зійдуться, побачать один одного. У тому фрагменті, який ми зараз розглядаємо, апостол прибігає до допомоги додаткових образів, що нагадують про підйом Мойсея на гору, про трубний звук у момент отримання Закону і про сходження Мойсея з гори. Ці образи також можуть бути неправильно уявлені читачами пізньої епохи.

Коли Павло говорить, що християни будуть «схоплені на хмарах», то не має на увазі буквальний підйом у вертикальному напрямі. Ця мова запозичена з 7-го розділу Книги Пророка Даниїла, де хтось, «ніби Син Людський», зазнавши страждання, піднімається хмарами до Бога, Який прославляє його. Важко уявити собі більш вражаючий образ, зокрема, для солунян, які теж зазнали переслідувань і чекали остаточного виправдання від Бога. Говорячи про зустріч з Господом, Павло, звичайно, не хоче сказати, що християни так і залишаться разом з Ним десь між небом і землею. Використаний тут образ відбиває історичну ситуацію, коли римські громадяни, що живуть у колонії, виходять назустріч прибулому з візитом імператорові, а потім проводять його в саме місто, де живуть.

Павло застосував у цьому уривку доступні йому способи роз’яснення прийдешньої події. Зараз інші часи, і ми можемо вибирати інші способи. Для нас зрозуміліше, коли йдеться про «з’явлення» Христа (і Павло сам іноді говорить саме так), а не «сходження». Але головна ідея вся та ж: ми можемо бути упевнені в майбутньому, приготованому Богом для тих християн, які померли до повернення Христового. Звичайно, буде горе – але буде і надія. Настане день, коли Бог виправить усе криве, а горе оберне в радість. Цього дня Ісус буде в центрі того, що відбувається, і новий світ Божий, нарешті, відкриється нашому погляду. Померлі і живі отримають від Бога оновлені тіла, щоб радісно служити Богові в новому творінні.

Попередній запис

1 Солунян 4:9-12 – Життя любові

Наступний запис

1 Солунян 5:1-11 – Діти світла