1 Солунян 4:9-12 – Життя любові

«А про братолюбство немає потреби писати до вас, бо самі ви від Бога навчені любити один одного, бо чините те всім братам у всій Македонії. Благаємо ж, браття, ми вас, щоб у цьому ще більш ви зростали, і пильно дбали жити спокійно, займатися своїми справами та заробляти своїми руками, як ми вам наказували, щоб ви перед чужими пристойно поводилися, і щоб ні від кого не залежали!»

«Мене не дуже цікавлять гроші, – співається в пісні «Бітлз» (за іронією долі, ця група якраз заробила багато мільйонів), – на гроші не можна купити любов». Звичайно, це – правда. Але слід сказати, що в більшості мов слово «любов» – досить дивне поняття, і іноді ми виявляємо неймовірний зв’язок між любов’ю і грошима. У цьому Павловому уривку міститься думка про те, що гроші можуть виражати любов, і, якщо любов справжня, то її результатом буде щедрість і у фінансовому плані.

Це не завжди очевидно, оскільки слово «братолюбство» з 9-го вірша буквально означає «любов між братами однієї сім’ї». Ті, хто сприймає любов у сенсі певного клубка почуттів і емоцій, далеких від практичної поведінки, можуть подумати, що цей вірш говорить про тепло і доброзичливість в особистих стосунках – що саме по собі, звичайно, гідне похвали. Але інший текст уривка (як інші схожі місця в Новому Заповіті) ясно показує, що тут «братолюбство» означає матеріальну підтримку братів по християнській общині, а також, по можливості, і зовнішніх відносно общини людей. Бог через смерть Свого Сина на хресті виразив усю Свою безмежну і жертовну любов. Християнське вираження любові повинне свідчити про таку ж самовіддачу, і грошей це стосується так само, як і всього іншого.

Перші християни Єрусалиму продавали своє майно, об’єднували виручені кошти і зароблені гроші ділили між членами громади. Дехто хибно думає, що вони чинили так тільки через те, що чекали швидкого повернення Ісуса і кінця світу. Проте багато релігійних громад, включаючи і ту, що залишила нам так звані «Сувої Мертвого Моря», практикували те ж саме, хоча і не чекали Другого пришестя. Швидше, причина спільності майна єрусалимських християн була в тому, що вони розуміли себе як членів однієї сім’ї. Сім’ї ж в античному світі (а іноді так буває в сучасному) спільно володіли майном, нерідко мали спільну справу або ділили один будинок, допомагали один одному матеріально, коли виникала така необхідність.

На той час, коли Євангеліє почало поширюватися Середземномор’ям, вимога про продаж майна більше не пред’являлася. Багато християн володіли будинками: там і проводили зібрання общини. Нерідко вони займалися торгівлею, як наприклад, Лідія, зустрінута Павлом у Филипах. Християни, безумовно, відчували себе єдиною сім’єю, якщо Євангеліє означало для них саме те, що воно говорило. Саме тому Павло і називає їх братами (adelphoi), підкреслюючи, що вони – одна сім’я. Це слово для жителів Середземномор’я означало і спільну участь родичів у праці і побуті.

Солуняни, до Павлової утіхи, вже провадили життя, сповнене діяльною любов’ю, матеріально підтримуючи тих, хто потребував цього. Більше того, вони розповсюдили свою підтримку за межі власної общини, допомагаючи церквам Македонії (включаючи, ймовірно, церкви Филип і Верії, а можливо, і інші). Це дає основу припустити, що солунська церква була численніша і заможніша, ніж інші громади північної Греції. Павло бажав би, щоб вони продовжували почату справу, і у своєму милосерді «ще більш зростали».

Такі настанови можуть, звичайно, призвести до того, що люди, зобов’язані піклуватися про власне харчування, вважатимуть за краще жити за чужий кошт, прикриваючи свою лінь заповідями любові. Проте заповідь любові не відміняє ясного правила про роботу. Християнин повинен навчитися жити мирно («жити спокійно», каже Павло), без невгамовного прагнення до росту добробуту. Потрібно піклуватися про свою власну справу, як буквально, так і алегорично: не слід постійно вивідувати, що роблять інші люди, прикриваючи свою цікавість «сімейним» інтересом. Павло каже, що необхідно намагатися «займатися своїми справами та заробляти своїми руками».

У всьому цьому є двояка мета. Сторонні люди, які спостерігають за новим рухом, що проголосив Ісуса Господом Всесвіту, захочуть дізнатися, як впливають такі переконання на життя членів цього руху. Поведінка у фінансових питаннях, як і сексуальна поведінка, є важливим показником морального здоров’я і цілісності общини. Крім того, у будь-якій братській общині ті, хто має потребу, повинні отримувати допомогу. Саме тому в ранній церкві таку важливість набуло питання про вдів – жінок, які втратили годувальника (див. Дії 6:1; 1Тим. 5:3-16). Ці аспекти не можна відносити до маловажних питань, несуттєвих для богословської суті християнського благовістя. Якщо Бог у Христі створив нову сім’ю, засновану на самовідданій любові, то такі речі життєво важливі. Щаслива сьогодні та церква, яка знає, як любов виражається на практиці.

Попередній запис

1 Солунян 4:1-8 – Настанови для життя у святості

Наступний запис

1 Солунян 4:13-18 – Пришестя Господнє