1 Справа близькості

Любов до ближнього поважає та долає кордони

Любов до ближнього – найважливіша ознака біблійної етики. Це стало особливим видом світової культурної спадщини. Ця любов згадується в Старому Заповіті (Лев. 19:18), вона була поставлена Ісусом, разом із любов’ю до Бога, у центрі євангельського послання (Мк. 12:28-34), а також разом із притчею про Милосердного Самарянина, що є образом співчуття до інших людей, відома далеко за межами християнства (Лк. 10:25-37). Святий Павло назвав любов до ближнього сповненням закону (Гал. 5:13-14; Рим. 13:8-10). Згідно листа св. Якова, любов до ближнього характеризує царську свободу всіх християн (Як. 2:8).

Перше послання св. Івана описує любов до ближнього – до сестер і братів – як вирішальний критерій автентичної любові до Бога (1Ів. 4:20).

Любов до ближнього – це етика, яка ставить перед нами іншу особу. Вона не поблажлива, а покірна, не легковажна, але чуйна, не сягає далеко, але залишається поруч із нами, торкається і зворушує. Це справа серця – або це не є любов до ближнього.

* * *

Важливе питання: кому людина відкриває своє серце, перед ким його закриває? Кого допускає близько до себе, а з ким хоче бути в близьких стосунках? Кого визнає ближнім, а кого усуває із життя? Для кого хоче бути ближнім, а для кого ні?

Як етичний принцип, любов до ближнього, змушує нас усвідомити реальність цих питань. Любити ближнього означає бути за нього відповідальним. Через обмеженість сил необхідно встановити пріоритети. Розуміючи, чого хотів Ісус, можна ввести динаміку, яка не перечить межі релігії та нації, моралі та інтересів, але перевищує їх, щоб ми як віруючі могли сприймати своїх ближніх такими, якими вони є в Божих очах: бачити їх як істот, яких Він у Своїй любові обдаровує життям, братами і сестрами Ісуса, який розділяє їхнє життя; слабких істот, котрих треба підкріпити; грішних людей, які потребують спасіння; осіб, створених за образом і подобою Божою, призначених на вічне життя. Любов до ближнього – це обширна сфера, де етика зустрічається з антропологією.

За часів коронавірусу ці питання стають більш точними та звуженими: як сформувати близькість іншої людини таким чином, щоб це було вираженням любові, а не свавіллям чи бездумством? Чи потрібна близькість, і на якій відстані повинна вона бути? Яке спілкування не заражає, але оздоровлює? Які межі шанує і захищає любов до ближнього, а які роблять проникливими – в який спосіб? Де шукати Бога в цих процесах? Які форми милосердя відкриваються і виконуються в Божій любові? Карантин та його трансцендентність є важливим випробуванням любові до ближнього.

Попередній запис

7 Бог має вирішальне слово

Наступний запис

2 Якість відносин