«А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє, хто одружуватися забороняє, наказує стримуватися від їжі, яку Бог створив на поживу з подякою віруючим та тим, хто правду пізнав. Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою.»
Джейн росла в сім’ї, яка завжди грала в ігри. Коли можна було, на природі; але якщо погода була поганою, і особливо в довгі зимові вечори, то діти сідали навколо каміна і грали в настільні ігри – ну, ви їх знаєте: «Ерудит», «Монополія», звичайно, «Клуедо» і в багато що інше. Але найбільше вони любили старомодну гру в карти. Їм подобався картковий азарт; хвилюватися, коли роздають карти, і нетерпляче поглядати, пощастило чи ні. Вони знали валетів, дам і королів кожної масті, і найголовніших – тузів. Вони навіть дали їм прізвиська. Пізніше, озираючись назад, вони зрозуміли, що те, що, вони, можливо, упустили в ті дотелевізійні часи, вони більш ніж заповнили в тому сенсі, що тренували свою пам’ять, здатність стратегічно мислити, і, що не менш важливо, свою готовність грати «в руку» при здачі і не бурчати, якщо комусь більше пощастило.
Тільки коли Джейн зустріла Джеймса і познайомилася з його сім’єю, вона уперше зрозуміла, що не кожен так ставиться до карт. Дід Джеймса втратив роботу за часів Великої Депресії, і сім’я вимушена була переїхати в маленький будинок в убогому районі. У відчаї, з поспіхом обмірковувавши способи повернути матеріальну забезпеченість і зберегти свою сім’ю, він зайшов одного разу увечері в бар, де грали на гроші. Але що почалося, коли вчинок від безвиході швидко став невигубною звичкою. Валет, дама і король замкнули його у своєму замку, і він розбив серця своїх близьких, замість того щоб, як він сподівався, принести їм назад алмази. Батько Джеймса виріс у сім’ї, де сам вигляд карт нагадував про їх безумство, ганьбу, кепкування і катастрофу.
Тепер, звичайно, люди можуть (і роблять це) грати на гроші. І в деяких, мабуть, може бути помірний «азарт» (як вони кажуть) на скачки, конкурси гончих собак, гру в карти або на щось ще, і це не стає звичкою, тим більше – руйнівною. Але тоді громадська думка настільки тісно зв’язала азартні ігри з безвідповідальною, аморальною і руйнівною поведінкою, що самі предмети гри – картки з безживними малюнками – розцінювалися як згубна зараза і тому знищувалися.
Це допомагає нам зрозуміти становище, яке Павло описує у віршах 2 і 3, і вчення, яке він пропонує проти цього у віршах 4 і 5. У ранній Церкві, і в пізнішому християнстві були ті, чий язичницький досвід був украй руйнівним. Зокрема, вони брали участь у дикій і розгнузданій розпусті, різних п’яних оргіях. Сучасний, так само, як і древній досвід показує, що коли люди так цілеспрямовано поводяться, то це руйнівне, і вони упевнені, що живуть не так, як слід. Щось у вас помирає, коли ви ненаситні – чи в їжі, чи алкоголі чи сексі. І ми можемо легко зрозуміти – не в останню чергу тому, що декілька людей щиро написали про це, виходячи з власного досвіду, – що люди, які так поводяться, цілком можуть закінчити ненавистю до самої ідеї хорошої їжі, алкогольних напоїв і звичайно ж сексу. У подібних людей, каже Павло, совість спалена, як розжареним залізом. Внутрішній «компас», який повинен вказувати їм, що добре і що погане, настільки виведений з ладу, що тепер болісно реагує на одну думку про те, що саме по собі абсолютно нормально, що це частина прекрасного творіння благого Бога-Творця.
Це фактично головна думка, і це треба повторювати знову і знову практично в кожному поколінні. Якщо сумніваєтеся, прочитайте Бут. 1: Бог подивився на все, що Він створив, і це було дуже добре. Це – основа всякої дійсно християнської (а також юдейської) думки. Якщо мається на увазі, що якась частина створеного світу погана сама по собі – то це перший удар сокири, яка рубає сук, на якому ми повинні сидіти, – віру, що Бог, Який спочатку створив світ, преображає його через Ісуса і Дух, і що ми покликані не відмовлятися від своєї людської природи, але радіти її спасінню, спокутуванню і преображенню. Те, що ми бачимо в цьому уривку, – один з перших проявів проблеми, яка наполегливо переслідувала християнських мислителів практично упродовж усього древнього періоду, і сьогодні знову з’являється час від часу. Хоча, чесно кажучи, сучасна західна церква часто ризикує вдатися до іншої крайності, постійно підкреслюючи, наскільки світ прекрасний – а це не дозволяє бачити, що зловживання творінням так же небезпечне, як ставлення до нього як до зла. Здорова позиція в цьому питанні в основному і показує зрілість християнського життя.
Зокрема, цікаво, що до часу, коли було написане це послання, Павло міг бачити, що деякі можуть закінчити тим, що говоритимуть, що сам секс поганий, і тому в ідеалі всі мають бути незайманими. Деякі навіть звинувачували самого Павла в такому погляді, хоча уважніше читання 1Кор. 7, ключового уривка, показує, наскільки це не так. І коли справа стосувалася їжі і питва, Павло зайняв здорову позицію: немає нічого самого по собі нечистого – включаючи їжу, яку забороняв Старий Заповіт, та ідоложертовне м’ясо. У цьому суть 1Кор. 8-10, хоча, як ясно дає зрозуміти цей уривок, Павло також наполягає на тому, що християни повинні відкласти убік своє право їсти усе, що вони хочуть, якщо це послабляє віру іншого християнина. Але основна думка, яку треба уловити: творіння прекрасне; створені блага, у належній і адекватній формі і в доречній обстановці вартують того, щоб прийняти їх з подякою.
Подяка – одна з головних тем Павлового Послання до Колосян – це більше, ніж просто визнання, що ми все отримуємо з рук люблячого Бога. Це – основна людська і християнська позиція, яка вибудовує стосунки Бога і творіння. Це одночасно і відмова від ідолопоклонства – стосунки до творіння, як до самостійного божества, і від дуалізму, який дивиться на світ як на щось убоге або погане. Коли ми дякуємо Богові, ми рухаємося до закладеної в нас досконалості. Саме тому ті вчення, які відкидають творіння, точно так, як і ті, які обожнюють його, мають бути відмічені як підступні і навіть демонські (в. 1). Час від часу буває важко знаходити баланс між цими двома крайнощами. Але подяка разом із Словом Божим підтверджують, що творіння прекрасне, і подячна молитва – ключ до цієї рівноваги.