«А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові й науці. Бо каже Писання: Не в’яжи рота волові, що молотить, та: Вартий працівник своєї нагороди. Не приймай скарги проти пресвітера, хібащо при двох чи трьох свідках. А тих, хто грішить, картай перед усіма, щоб і інші страх мали. Заклинаю тебе перед Богом й Ісусом Христом та вибраними Анголами, щоб ти заховав це без лицемірства, нічого не роблячи з упередженням. Не рукополагай скоро нікого, і не приставай до чужих гріхів. Бережи себе чистим! Води більше не пий, але трохи вина заживай ради шлунка твого та частих недугів твоїх. У інших людей гріхи явні і йдуть перед ними на осуд, а за іншими йдуть слідкома. Явні так само й добрі діла, а ті, хто інакший, сховатись не можуть.»
Я отримав днями термінове повідомлення від друга-священика. Він шукав нову роботу в іншій країні. Проблема в тому, що в нього є сімейні обов’язки, і, підрахувавши усе як слід, він зрозумів, що просто не може жити на зарплатню, запропоновану парафією, яка прислала йому запрошення на посаду настоятеля. Що йому робити?
Усе, що я міг порадити, було реальним. Я хотів сказати, «якщо ця правильна справа, Бог забезпечить усім необхідним», і ми обидва впевнені, що це так і буде. Але «правильність» включає і те, чи зможете ви виконати ваш обов’язок або вам доведеться брати на стороні додаткову роботу, інакше ви не виконаєте деякі ваші першочергові обов’язки.
Звичайно, я був вихований у переконанні (як, думаю, і всі ми в нашій країні п’ятдесят років тому), що важливо не платити багато грошей священикам, щоб прийняття священицького сану не провокувало бажання добре заробити. Це призвело до дивної ситуації, коли навіть молодший член клиру в Сполучених Штатах Америки заробляє стільки, скільки єпископ в Англії, і тільки сам Архієпископ Кентерберійський заробляє стільки, скільки середній парафіяльний служитель в Америці. Звичайно, всі вони здавалися б невиправдано багатими значній більшості християн, які, живучи в Африці, Азії і Латинській Америці (у тих країнах, які щосили намагаються заплатити величезні і несправедливі борги), знаходять, що це нестерпно. Це – повсякденна реальність багатьох церков, і над цим нам треба серйозно подумати.
Але для всіх цих непростих проблем ми знаходимо можливе вирішення у віршах 17 і 18, які заявляють християнській общині, яка складалася, швидше за все, з небагатих людей, що пресвітерам, які добре керують або працюють, благовіствуючи і наставляючи, треба платити удвічі більше. (У деяких перекладах фігурує фраза «подвійна честь», але в цьому уривку це словосполучення, найімовірніше, стосується грошей, а не до поваги в суспільстві). І розпорядження підкріплюється двома цитатами, одна – про волів, яким не треба в’язати рота, коли вони працюють, і друга (яка схожа на біблійну цитату, але насправді відсилання до вчення самого Ісуса) про працівників, які заслуговують свою нагороду. Ще раз – ця частина послання дуже близька до Першого Послання до Коринтян, у даному випадку до 9:3-11.
Подвійна плата – добрим керівникам і учителям! Ви не занадто часто це чуєте в парафіях і церковних комітетах, і я можу собі уявити, як би всі обурилися, якби хтось спробував це реалізувати. Врешті-решт, хто повинен вирішувати, чи дійсно людина добрий керівник або що він особливо добре учить і проповідує? Я можу собі уявити нескінченні комітети, які створюються, щоб оцінювати різних претендентів, і як це усе стає обтяжливою витратою часу. Та все ж – під загрозою важливий принцип. Більша частина церков Західного світу – під «церквами» я в основному маю на увазі мирян, які складають значну більшість членів і жертвують великі суми грошей, як і тут, – за ці роки дозволяли собі лукавити, наполягаючи, що – зрозуміло! – духовенство не має заробляти стільки, скільки інші люди. При цьому вони не помічали, що тепер більшість дружин священиків, принаймні, у Великобританії, вимушені працювати, щоб поправити сімейний бюджет; що духовенство за рівнем зарплати відстає не лише від тих, у кого схожа з ними професійна галузь, але також і від тих, від кого за родом їх діяльності взагалі не потрібна така серйозна попередня підготовка і навчання; і що, хоча (слава Богу) все ще є багато людей, які хочуть принести величезну жертву, – кинути десь прибуткову кар’єру, щоб проповідувати Євангеліє і піклуватися про народ Божий, – є і багато інших, хто, оскільки в них є основні сімейні обов’язки, просто не можуть собі це дозволити. Тут серйозне питання, яке задане наступному поколінню вірних. Не в останню чергу воно стосується того, як говорити про гроші, щоб це не звучало так, як ніби самі священики просто хочуть мати пристойний прибуток від своєї діяльності.
Цей уривок швидко переходить від однієї теми до другої, але друга частина фрагмента (вірші 19 і 20) продовжує настанови, як треба поводитися старійшинам (чи «пресвітерам» – це грецьке слово стосується старших керівників), і його треба розглянути. На жаль, час від часу буває, що члени общини хочуть у чомусь звинуватити керівників. Досить часто (така вже людина) – це результат ревнощів або інших дуже непристойних причин, тому звинувачення тільки від однієї людини не приймається. (Досить легко уявити обставини, де тільки одна людина може бути обвинувачем, але тут проблема, як писати закони на особливі випадки. Щойно ви спробуєте перерахувати всі варіанти, вам доведеться писати дуже велику книгу.) Павло обмежується біблійною заповіддю: звинувачення мають бути прийняті, тільки якщо два або три свідки згодні між собою. Знову-таки, усі ми знаємо, що вони можуть змовитися і лжесвідчити; але правило апостола стосується тільки першої стадії суду, коли звинувачення прийняте і його треба вислухати.
Схоже, Тимофій повинен діяти в усьому як голова пресвітерів – значною мірою в ролі, яка була присвоєна пізніше «єпископові». Це показано ще ясніше в наступній парі віршів (22 і 23), де Павло визнає, що на Тимофія сильно тиснутимуть, щоб він виступав на користь людей, з якими в нього налагоджені добрі відносини. Щоб зрозуміти, на що реально схожий цей тиск, тільки уявіть, яке скривджене обличчя буде в дорогого друга, коли ви вимушені будете сказати йому, що його поведінка неприпустима. Керівники не можуть дозволити собі тут слабке місце. Також, хоча буде багато людей, яких, як думає Тимофій, треба поставити новими служителями Благої звістки, він має бути в цих випадках обережний. Легко в пориві ентузіазму когось висвятити; але це може обернутися трагедією, коли ви зрозумієте, що люди не були готові, і вам згодом доведеться приборкувати їх. Може виявитися, що ви, будучи причетними до їх висвячування, схоже, дивилися на їх минуле крізь пальці.
У церкви останніми роками були великі проблеми, оскільки вона тривалий час закривала очі на погану поведінку свого духовенства. Наступне покоління не повинне повторити ту ж саму помилку. Вдумлива оцінка характеру принесе плоди (вірші 24 і 25). У цей набір настанов Павло вставляє зауваження Тимофію, переконуючи його ослабити накладену, схоже, самим учнем заборону вживати вино (в. 23). Медичні дослідження сьогодні підтверджують, що для більшості дорослих вино корисне для травлення, серця і низки інших органів тіла, якщо його вживати регулярно і помірно. Павло помітив, що Тимофій – строгий аскет, який, можливо, дізнався, що навіть трохи алкоголю шкодить розсудливості, мові і поведінці, і тому вирішив взагалі цього уникати. Але апостол також помітив, що в Тимофія постійні проблеми із здоров’ям і його можна поліпшити помірними дозами вина. Ще раз повторимо – це послання уникає богословських висот, але дає нам цілком земну, практичну мудрість. Церкві треба і те, і друге. З нами трапляється біда, коли ми міняємо високе богослов’я на дух часу, і практичну мудрість – на байдуже скептичне ставлення і на пораду «займатися своїми власними справами, і не лізти в чужі», яку дають багато сучасних моралістів.