«Усі раби, які під ярмом, нехай уважають панів своїх гідними всякої чести, щоб не зневажалися Боже Ім’я та наука. А ті, хто має панів віруючих, не повинні недбати про них через те, що браття вони, але нехай служать їм тим більше, що вони віруючі та улюблені, що вони добродійства Божі приймають. Оцього навчай та нагадуй! А коли хто навчає інакше, і не приступає до здорових слів Господа нашого Ісуса Христа та до науки, що вона за правдивою вірою, той згордів, нічого не знає, але захворів на суперечки й змагання, що від них повстають заздрість, сварки, богозневаги, лукаві здогади, постійні сварні між людьми зіпсутого розуму й позбавлених правди, які думають, ніби благочестя то зиск. Цурайся таких!»
Припустимо, що минула вже значна частина тисячоліття, що настало, і християни, які житимуть тоді, озирнуться на наше покоління – що їх здивує найбільше? Поза сумнівом, кожен з нас може скласти свій список падінь і помилок (інших людей), і, переносячи наше обурення на майбутнє, оголосити, що те чи інше вважатиметься обурливим. Деякі, передусім, вкажуть, як поводилися білі християни, які погоджувалися з пригнобленням своїх чорних братів і сестер; другі зосередяться на серйозній проблемі державного боргу відсталих країн. Треті оголосять, що західне християнство повністю втратило свої позиції у сфері сексуальної моралі; четверті, поза сумнівом, уявлять, що через тисячу років християни, приймаючи найрізноманітнішу сексуальну поведінку як норму, будуть добре себе почувати. І – хто знає? – можливо, серед того, що майбутнє покоління визнає скандальним у нашій теперішній поведінці, буде те, як ми легковажно використовуємо нафтопродукти як головне джерело енергії. Ми забруднюємо нашу планету день і ніч, оскільки пропалюємо ресурси і руйнуємо природний світ. І наші ядерні альтернативи не набагато кращі. «Врешті-решт, – можуть сказати наші нащадки, – у них був вітер і вода, водоспади і сонячне світло, а також потрібні технології – чому вони їх не використали?» І в нас немає чіткої відповіді. Нам було б незручно через свою поведінку: ми вважали наші джерела енергії саме собою зрозумілими і ніколи не ставили з приводу їх незручних питань.
Хоча ми озираємося назад у перше століття і запитуємо: «Чому вони допускали ті чи інші речі?», ми повинні зрозуміти, що те, що сильно хвилює нас у перших християнах – так само, як насправді в стародавньому світі в цілому – було їх головним джерелом енергії. Звичайно, це рабство.
Вам треба тільки натиснути кнопку «рабство» – і станеться сильна негативна реакція. Усі ми знаємо, що це неправильно – хоча насправді у всьому світі є багато справжнього сучасного рабства, коли люди не можуть уникнути безперспективної, низькооплачуваної роботи чи зробити її менш важкою. Усі ми цінуємо «свободу», хоча ми не завжди точно знаємо, що це, як це працює або що робити, щоб її захистити. І тому єдине, що ми можемо сказати про рабство – «це неправильно». Ми не можемо думати, що перші християни реагували по-іншому.
Звичайно, так було в багатьох з них. Але за Павлових часів раби складали третину населення. Багато вільних сімей, окрім дуже бідних, мали, принаймні, одного чи двох рабів. Від пихатої заяви, що ви проти цілої системи, було б приблизно стільки ж толку, якби сьогодні хтось встав у церкві і заявив, що він проти використання нафтопродуктів і тому вважає автомобілі, літаки і моторизовані човни тим, що суперечить християнству. Що перші християни зробили на чолі з Павлом, так це оголосили, що пани і раби насправді рівні перед Богом (Гал. 3:28), і розглядали і тих, і других як однаково особисто відповідальних перед Ним. До того ж у цьому уривку Павло продумав свій метод – від цього загального принципу до конкретних ситуацій і проблем, які він допускає. Як і в Рим. 13, апостол турбувався, щоб невеликі християнські громади не прославилися безглуздо провокаційною і підривною поведінкою, і хотів, щоб раби і пани – християни – працювали над своїми незвичайними новими стосунками мудро і з взаємною повагою. Звичайно, нам шкода, що знадобилося так багато часу для християнського світу, щоб скасувати рабство; і тепер, що стосується нас, нам має бути шкода, що ми так швидко винайшли його нові форми. Ми навряд чи можемо оспорити практичну мудрість, яка дала християнську пораду, придатну для реальних людей у реальній ситуації, а не сформулювала абстрактні принципи, від яких добре моралістові, але яка даремна на практиці.
Вірші 3-5 звучать так, якби вони були написані людиною, яка багато спілкувалася з тими, кого ми іноді називаємо «взводом новобранців». Вони схожі на людей, які, стикаючись з добре приготованою, здоровою їжею, завжди бурчать, що дієта їм не подобається, що вони віддали перевагу б чомусь легшому або щось твердішому, або щось ще. Основне вчення Благої звістки і головні принципи для складної і тонкої справи організації християнської общини, яка більше, ніж просто клуб парафіян, корисні і добрі для людей. Але завжди будуть деякі люди, яким це не подобається і хто став пихатий і не здатний розуміти те, що відбувається. Це часто закінчується сперечаннями і суперечкою про слова. Звичайно, цим повинні займатися учені, щоб розуміти древні тексти; але це не має бути головною темою християнської бесіди. Де такі розбрати стають нормою, там община розколюється на фракції, оскільки люди перестають один одному довіряти і вважають усіх ворогами, окрім своїх однодумців.
Це сумна картина. Та все ж знайома. Протиотрута, яку пропонує Павло, також не те, що попросила б більшість сучасних людей. Сьогодні, принаймні, на Заході, люди, які бачать, що намічається суперечка, ймовірно, захочуть розвернутися і піти. Павло бачив спасіння в ясному, твердому християнському керівництві, яке пов’язане з постійним вченням, з підкріплюючою настановою.
Є ще одне, що турбує в поведінці «буркотунів». Схоже, десь у центрі проблеми – бажання «робити гроші» на християнстві за принципом: чим більше ви благочестиві, тим більше ви можете з цього отримати. Можливо, деякі уявили, що вони можуть виставити себе як учителів і розпродавати у всьому світі нову релігію – так, як це зазвичай робили деякі древні філософи та різні учителі мудрості і риторики. Павло детальніше скаже про це в наступному уривку. Але нам досить цього, щоб побачити, що, коли ясне вчення і настанова починає пропадати, у нас будуть тільки проблеми. Святе місце порожнім не буває. І коли це трапляється, ретельна робота з творення співтовариства любові, довіри і свідоцтва буде ураз знищена. Це може статися сьогодні. Ми маємо бути готовими зробити усе, щоб цього не сталося.