1 Івана 5:1-12 – Віра перемагає

«Кожен, хто вірує, що Ісус то Христос, той родився від Бога. І кожен, хто любить Того, Хто породив, любить і Того, Хто народився від Нього. Що ми любимо Божих дітей, дізнаємося з того, коли любимо Бога і Його заповіді додержуємо. Бо то любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді, Його ж заповіді не тяжкі. Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша. А хто світ перемагає, як не той, хто вірує, що Ісус то Син Божий? То Той, що прийшов був водою та кров’ю, Ісус Христос. І не тільки водою, а водою та кров’ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда. Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці Троє Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє в одно. Коли ми приймаємо свідчення людське, то свідчення Боже вартніше, бо це свідчення Бога, яким свідчив про Сина Свого. Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі. Хто не вірує Богові, той учинив Його неправдомовцем, бо не вірив у свідчення, яким Бог свідчив про Сина Свого. А це свідчення, що Бог життя вічне нам дав, а життя це у Сині Його. Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя.»

Коли я вперше плавав під водою з маскою біля тропічного рифа, мене приголомшило побачене. Справа була на островах Великого Бар’єрного рифа, що простягається уздовж північно-східного узбережжя Австралії. Ніколи я не бачив нічого подібного: навколо плавали міріади риб найрізноманітніших форм, розмірів і кольорів. Блакитні, електрик, жовті, яскраво-червоні. Усі вони були поглинені своїм життям, і які тільки чудеса не витворяли!

Через декілька хвилин, коли я дещо оправився від потрясіння, промайнула думка: потрібно плисти назад до човна, дістати ноутбук і записати враження. Адже забуду. Та і як утримати в голові увесь цей сяючий каскад фарб! Але сам собі посміхнувся: «Учений і є учений. Усе рвуся щось записувати. Ні, щоб просто милуватися». Загалом, записувати я нічого не став, і в результаті читачеві доводиться задовольнятися наведеним вище описом, хоча він дуже слабо передає багатство картини.

На цій стадії Іванового послання в нас можуть виникнути аналогічні враження від калейдоскопа тем. Теми повторюються знову і знову, в усе нових і небачених варіаціях. Приголомшені строкатістю фарб, ми починаємо думати: а чи варто уважно стежити за думкою? Чи не краще просто сидіти і насолоджуватися? І дійсно, у цьому щось є. Іван хоче, щоб читачі самі встановлювали взаємозв’язки, а також отримували задоволення від того, як взаємопов’язані частини картини.

Ніби ми вже всі чули, про все читали. Але ні, звідки ні візьмися, виникає нова тема. Тобто, не абсолютно нова, але така, що розкриває ще один пласт сенсу в сказаному. Пам’ятаєте, Іван говорив про віру в Ісуса Христа, про Його з’явлення в тілі, про нове народження вірних, яких Бог призвав своєю любов’ю дотримувати заповіді? (Заповіді ж зводяться, головним чином, до любові до Бога і ближнього.) Ці яскраві «рибини» вже щосили плавають у нас перед очима. Проте от щось нове: народжений від Бога перемагає світ (в. 4). Про що йде мова? Невже мало дати відсіч улесливим спокусам світу? І як саме можна «перемогти»? І як завойовується ця «перемога»?

Судячи з усього, Іван тут дуже близький до того, про що говориться в Євангелії від Івана. Згадаємо, наприклад, такі уривки: «Князь світу цього буде вигнаний звідси тепер» (Ів. 12:31); «Надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має» (Ів. 14:30); «Будьте відважні: Я світ переміг» (Ів. 16:33; останні слова сказані після попередження учням про гоніння у світі).

У Євангелії в цьому плані дуже важливі розділи 18 і 19, де між Ісусом, Понтієм Пилатом і первосвящениками відбуваються досить незвичайні розмови. Ісус і Пилат розмовляють про Царство, правду і силу; первосвященики звинувачують Ісуса і врешті-решт умовляють Пилата розіпнути Його. Євангеліст підводить читача до думки, що саме через ці і наступні події (особливо смерть Ісуса як «Царя юдейського») «князь світу цього» виганяється геть. Саме через них перемагає Ісус світ (хоча і може ще здатися, що світ перемагає Його). Тут прихована глибока таємниця, вдаватися до якої в нас зараз немає можливості.

Зауважимо лише наступне. Згідно з Євангелієм від Івана, при смерті Ісуса з Його боку вилилися кров і вода, коли сотник проколов Його списом (19:34). І за це, каже автор, він може особисто поручитися. Його «свідоцтво» істинне. І несподівано ми усвідомлюємо, що перед нами та ж тема, що і в 1 Ів. 5:4-9. Перемога, що перемагає світ, – це рятівна смерть Ісуса. Всякий, хто вірою приліпився до Бога, пізнаваного в Ісусі, померлому на хресті, причетний до цієї перемоги над «світом».

Значить, «світ» не лише відволікає і спокушає. У ньому діє сила зла, якій не подобається з’явлення справжнього Творця і Господа. «В світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його» (Ів. 1:10). Світ завдав удару у відповідь. Згідно з Євангелієм, це сталося, коли Ісус, що представляв Царство Боже, стояв перед Пилатом, що представляв царство Кесаря, вищу владу у світі цьому. А потім Ісус був страчений, і вода і кров, що вилилися – недвозначно показали реальність Його смерті. І це спростовує всякого, хто скаже, що Ісус не помер або не був повністю людиною, не «прийшов у тілі».

Зараз Іван повертається до полеміки з «антимесіанськими» учителями, які не вірили в з’явлення Ісуса «в тілі». Судячи з усього, вони погоджувалися, що певний «Ісус» був хрещений Іваном Христителем, але убачали в цьому прояви, що лише здаються людськими. І вони категорично заперечували, що «Ісус» дійсно помер. Проте «Дух» свідчить про зворотне: свідчить через євангельські оповідання, через дію в серцях вірних. Бог дав це свідоцтво, щоб люди розуміли: перемога над «світом» отримана. І жоден інший бог, жодна інша сила, жодна інша істота у світі так не любить, так не віддає і так не помирає. Усі інші здобувають перемогу через агресію, і лише тут вона взята через страждання. Усі інші боги проявляють свою силу, вбиваючи, і лише цей – помираючи.

Повної упевненості немає, але не виключено, що Іван припускає можливість гонінь і на читачів свого послання. Якщо так, їх «свідоцтво», вирощене силою Духа, може стати свідоцтвом у мучеництві. (До речі, грецьке слово, яке ми перекладаємо як «мученик», буквально означало «свідок».) Для Івана це лише підтвердило б правоту його основної думки. Проте у віршах 11 і 12 він підсумовує сказане так точно, що залишається лише його повторити. Таке свідоцтво, яке Бог дав про Сина, і яке Дух несе в нас: Бог дарував нам життя майбутнього віку, і це життя є лише Його Син. Про це говорилося ще на початку послання.

Отже, твердо повторимо: «Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя». Подобається нам цей суворий і простий висновок або не подобається, бувають часи, коли вони набувають особливої значущості. У них і живемо.

Попередній запис

1 Івана 4:7-21 – Любов Божа

Наступний запис

1 Івана 5:13-21 – Істинний Бог