У ході історії поставало чимало цивілізацій: єгипетська, шумерська, китайська, майя тощо. Багато з них досягали дивовижно високого рівня розвитку математики, астрономії, медицини та інших галузей знань. Вони укладали астрономічні календарі, точність яких і досі викликає зачудування. Однак чому ж, за такої кількості накопиченого знання, вони так і не створили науки в сучасному значенні цього слова – тієї, що на горе школярам відкриває закони природи, виражені в математичних формулах, – і, як наслідок, не досягли істотного технологічного прогресу, подібного до науково-технічної революції? Відповідь очевидна: усі ці цивілізації були язичницькими. Вони не вірили в єдиного Законотворця, тому й не припускали необхідності вивчати закони, які Він установив.
Ну а хто ж стане вивчати те, чого, згідно з його переконаннями, немає? Таке буває тільки в навколонауковій сатирі на зразок «Кіберіади» Станіслава Лема (1921-2005), де розповідається, що великий учений Кереброн Емтадрати «…у Вищій Неантичній Школі сорок сім років викладав Загальну Теорію Драконів. Відомо, що драконів не існує. Така примітивна констатація могла б задовольнити пересічний інтелект, але не науку, бо Вища Неантична Школа зовсім не цікавиться тим, що існує. Надто давно вже доведено банальність буття, щоб варто було про це обмовитися бодай одним словом. Ось тоді якраз геніальний Кереброн, застосувавши для розв’язання цієї проблеми точні методи, відкрив три різновиди драконів; нейтральний, гаданий і негативний. Жоден із них, як уже сказано, не існує, але кожен – з окремих на те причин. Дракони гадані й нейтральні, знані серед фахівців іще як вигаданці й нейтральники, не існують у не менш цікавий спосіб, аніж негативні»… «І два знамениті драконологи потонули у фаховій дискусії, з якої сторонній слухач не зрозумів би й слова, бо до нього доходили б тільки загадкові слова: “чисельник драконів”, “безхвостова трансформація”, “слабкі драконові впливи”, “дифракція і розпорошування драконів”, “дракон твердий”, “дракон м’який”, “дракопробабілістика”, “непостійний спектр василиска”, “дракон у стані збудження”, “анігіляція пари драконів з супротивними амоками в полі загального безголів’я” тощо» (переклад Ю. Попсуєнка. – Прим. пер.).
У реальному житті все набагато прозаїчніше. Так, поширення релігійних ідей дарвінізму призвело до вірування, що в людському організмі налічується більше сотні органів, які не виконують жодних функцій. До таких, зокрема, зараховували селезінку, мигдалики, загруднинну залозу (тимус) та інші. Вони нібито є рудиментами, що дісталися нам у спадок від еволюційних предків, яким колись ці органи служили вірою і правдою. Як саме ця суто умоглядна (тобто, знову ж таки, прийнята на віру) ідея мала доводити еволюцію, – було не зовсім зрозуміло, адже, відповідно до цієї теорії, мали би виникати нові органи, а не залишатися старі. Непридатний орган, який не давав своєму власникові нічого, крім неприємностей, мав би бути усунутий всесильною рукою природного добору.
Але, так чи інакше, хоча мірою зростання медичних відкриттів список рудиментарних органів дедалі більше скорочувався, його десятиліттями очолював апендикс, оголошений рудиментом сліпої кишки – тієї частини травної системи травоїдних тварин (наприклад, кроликів та коней), який сприяє активному перетравлюванню клітковини.
На жаль, у житті нерідко доводиться стикатися з запаленням апендикса, яке зветься апендицитом. У нашому тілі апендикс розташований так, що чіткі симптоми захворювання стають помітними лише на гострій стадії – коли вже необхідне термінове хірургічне втручання, щоб уникнути перитоніту з подальшими сумними наслідками. Скидалося на те, що всередині кожного з нас є непотрібний відросток, який не виконує жодної функції, окрім хіба що створення раптової смертельної небезпеки в якнайбільш невідповідну мить… Тому в кількох найрозвиненіших країнах батькам пропонували видаляти апендикси вже новонародженим немовлятам. У разі згоди операцію зазвичай проводили на восьмий день після народження (чому саме на восьмий – поговоримо дещо пізніше). Оскільки вважалося, що цей орган жодної функції не виконує, то ніхто й не витрачав засобів, зусиль і часу для вивчення його функції. Як казав мудрий Еклезіаст, – «неіснуючого не полічиш» (1:15).
Хоча необхідні для визначення функції апендикса знання, методи й устаткування були наявні вже цілі десятиліття, однак лиш у другій половині XX століття з’ясувалося, що апендикс – це частина зовсім не травної, а імунної системи людини! Це – секреторна залоза. Причому найважливішу роль вона виконує саме в початковий період життя, коли організм новонародженого ще не виробив власного імунітету й апендикс дитини виробляє ті самі імуногени, які продукував раніше організм її матері. Мама немовби «позичає» свій імунітет дитині на перші місяці її життя. Крім того, апендикс працює немовби «фермою» для вирощування й утримання корисних кишкових бактерій. Чому ж так довго ніхто не займався вивченням функцій такого важливого органу? Та просто тому, що ніхто й не підозрював наявності в нього хоч якоїсь функції! Захопившись ідеями дарвінізму, люди сліпо вірили у відсутність функції як такої.
Те ж саме і з законами природи. Язичники не займалися вивченням законів природи тільки тому, що не мали ані найменшого уявлення про їх існування, бо не вірили в існування Законотворця. Вони відзначали періодичність того, як небесні тіла щороку рухаються за приблизно однаковими траєкторіями, і для потреб календаря (насамперед пов’язаних із сільськогосподарськими циклами) цього цілком вистачало. Як могло, скажімо, збентежити те, що Марс рухається зовсім не так, як очікувалося? Адже Марс – він же бог! Куди хоче, туди й ходить. Наше діло – дивитися й робити висновки, доповідаючи про те правителю. Відхилився Марс в один бік – чекай посухи, голоду та інших бід, або ж плати жерцям, щоб ті його власкавили. Відхилився Марс в інший бік – це загрожує повенями або нашестями сарани, але рецепт для рятунку той самий: плати жерцям. Ну а вже якщо він розвернувся й пішов у зворотному напрямку (так званий ретроградний рух), тут уже на жерцях і геть-чисто зубожіти можна! Жерці – вони завжди з прибутком. А вимагати від Марса підкорення якимось законам – безумство. Не треба гнівити богів!
У язичницьких цивілізаціях дослідники природи вивчали тільки «природу речей», тобто властивості досліджуваних об’єктів. Для виникнення науки цього було замало.