В останні 3-4 десятиліття модернізм був витіснений постмодернізмом, який став панівним способом мислення, що справляє вплив на культуру, свідомість і науку. Постмодернізм стверджує, що розум і наука не можуть допомогти в пізнанні абсолютної істини (істини для всіх, скрізь і завжди), оскільки така істина є непізнавана або ж її не існує. Відповідно до постмодерністської точки зору досвід надійніший, ніж розум. Людський розум затуманений і засмічений світоглядами, забобонами, оточенням, вихованням, – внаслідок усього цього він перестав бути засобом пізнання абсолютної істинне. Тому правильніше говорити про створення, а не про відкриття істини. Власний досвід людини визначає її потреби й дає відповіді на них. Кожна людина повинна мати свою філософію як основу мислення й системи цінностей, тобто сама повинна створювати підходящі для неї істини. По суті справи, постмодерністи говорять: «Якщо це – істина для вас, значить це істина тією мірою, якою потрібно. Ніхто не має права брати під сумнів те, що ви визначили як істину для себе».
Ось чим пояснюється позиція Деррена. Настрої в сучасному суспільстві формуються постмодернізмом, хоча багато хто й не знає, що це слово означає. Молоді люди ростуть під впливом погляду, що кожна людина має право самостійно визначити для себе, що правильно й що є істина.
І так вважає не тільки молодь. Так думають і багато дорослих. І чимало християн не бажають провести чіткого розмежування між правильним і неправильним і заявити, що істина абсолютна. Далеко не всі люди зараз замислюються над тим, чому вони дотримуються якоїсь точки зору, – вони просто думають так, як їх привчила наша культура. Вони прийняли постмодерністські погляди «за замовчуванням». Така позиція для них зручна, вони не запитують себе, наскільки вона узгоджується з істиною і чи взагалі повинна з нею узгоджуватися. Вони можуть навіть не усвідомлювати значимість істини як такої. Якщо ми виявимо наполегливість, цікавлячись їхніми поглядами, вони можуть запропонувати нам пояснення, близьке до містицизму Нью ейдж[1]: «Якщо ви чогось хочете дуже сильно, всесвіт (або Бог) ваше бажання підтримає». Вони вважають, що впевненості властива сила, здатна привести реальність у відповідність із вірою. Саме так діти не сумніваються в тому, що знайдуть під ялинкою подарунки від Санта Клауса.
Давайте чітко сформулюємо положення, з якого ми будемо виходити: абсолютна істина – це об’єктивна реальність, що існує незалежно від того, що ми про неї думаємо і як ми її відчуваємо. Ця реальність істинна для всіх людей, завжди й скрізь. Істина реальна й постійна, – віримо ми в неї або ж не віримо, – як реальна й постійна гора Еверест, незалежно від того, піднімаємося ми на її вершину чи ні. Всупереч постмодернізму, істину ми не творимо, а відкриваємо. Віра не визначає реальність – реальність існує незалежно від нашої віри. Вірячи в істину, ми лише приводимо своє життя у відповідність із нею.
Що є істина й що є істина для тебе?
Якби віра визначала реальність, яке значення мали б людські погляди?
Для того, хто вірить у Христа й Біблію, істиною стало б християнство. Для того, хто вірить у Коран і Магомета, істиною став би іслам. І так з будь-якою релігією, сектою або культом. Якби дійсність залежала від віри, богом для кожного був би той бог, в якого йому хочеться вірити. Для атеїста реальністю був би всесвіт без богів. У постмодернізмі всі ці «істини» рівні, бо істинним є все, у що людина хоче вірити. Якщо щось – «істина для тебе», отже, це істина.
Але поставимо собі запитання, чи справді у формулі «істина для тебе» є сенс? Чи може істина існувати як реальність тільки для тих, хто в неї вірить, і ні для кого більше? Уявіть, що ви із другом побачили на столі яблуко. Ваш друг переконаний, що в ньому повно хробаків, а ви вірите, що це гарне яблуко без єдиного хробака. Чи здатні ваші різні думки створити дві різні істини, які кожен із вас відчув би як реальність? Потрібно розрізати яблуко, і ви побачите, є в ньому хробаки чи ні. І виявиться помилковість або вашої «істини», або «істини» вашого друга. Істинний стан яблука не залежить від ваших думок.
Коли справа стосується конкретних життєвих питань, ніхто не покладається на віру. Ніхто не купить стару машину, ґрунтуючись на палких запевняннях продавця, що вона в прекрасному стані. Ми захочемо, щоб її перевірив хороший фахівець-автомеханік, або зажадаємо гарантії. Ми добре розуміємо: наша впевненість у чудовому стані машини не змусить її їздити. Якщо незнайома людина запропонує вам таблетку, що назавжди вилікує вас від головного болю, хіба ви її вип’єте? Ми приймаємо ліки, якщо їх прописав нам хороший лікар і якщо ми купили їх в аптеці, що має ліцензію. Немає ніякого значення, наскільки ми віримо в їхню дієвість або хочемо, щоб вони подіяли. Ми знаємо, що невідповідні таблетки не тільки не допоможуть, але й зашкодять нам.
Тобто, приймаючи рішення щодо нашого практичного життя, ми ретельно стежимо за тим, щоб істина випереджала віру. Коли йдеться про наше життя й здоров’я, ми не довіримося своїм надіям, мріям, побажанням або уявленням про те, що відбудеться. Наші рішення обумовлені надійною, об’єктивною істиною, що піддається перевірці. У матеріальному світі формула «істина для тебе» не діє. Для нас важлива істина об’єктивна.
[1] Нью ейдж (від англ. new – новий, age – вік) – релігійний рух, який виник у 60-х pp. XX ст., що об’єднує різні релігійні групи. Ідеологія Нью ейдж містить суперечливі погляди: сприйняття Бога як безособового духа, що пронизує Всесвіт і становить основу єдності всього з усім; визнання божественної природи людини, яка криє в собі духовні сили, а також перевтілення. Прихильники цієї релігійної течії вважають, що має настати нова ера, нова цивілізація, основою якої буде синтез сучасних західних технологій і східних учень про зміну свідомості. Це дасть змогу розв’язати всі глобальні проблеми людства, створити нове суспільство з високими духовними цінностями.