Покірність
«Коріться кожному людському творінню ради Господа, чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців. Бо така Божа воля» (1 Петра 2:13-15). Апостол Петро написав ці слова в Римі під час правління Нерона. Навряд чи апостол був у захваті від сучасної йому державної системи взагалі й від обожнення особи імператора зокрема. Проте він стверджує: Божа воля в тому, щоб ми корилися кожному людському творінню – подобається нам воно чи ні. За нашим послухом людській владі люди судять про наш послух Богові. І навіть коли дотримання владних повелінь вимагає від нас неминучого порушення Божої заповіді (як, скажімо, у Прикладі 8.2), ми, прилюдно відмовляючись виконати вимоги влади, повинні бути готовими покірно понести кару за цей непослух, страждати за віру (Дії 5:40-41).
Страждання
Напевно, кожному доводилося чути: «Бог має чудовий план для твого життя!..» Так воно і є – кожен Божий план дивовижний. Однак ті, хто намагаються цим твердженням навернути когось до Христа, забувають уточнити: страждання – частина цього плану.
Питання не в тому, страждати послідовникові Христа чи ні. Питання – за що страждати? «Бо ліпше страждати за добрі діла, коли хоче того Божа воля, аніж за лихі» (1 Петра 3:17).
Ісус попереджав: «Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть» (Івана 15:20); «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене» (Матвія 5:11). Зауважте: не «якщо ганьбити та гнати вас будуть», а «як (тобто коли) ганьбити та гнати вас будуть»! Погоджуються з Учителем й апостоли: «Усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані» (2 Тимофія 3:12). «Ті, хто з Божої волі страждає, нехай душі свої віддадуть в доброчинстві Йому, як Створителю вірному» (1 Петра 4:19).
Христос «є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть» (Колосян 1:15-17). І якщо Сам Творець цього світу страждав у ньому, ми, ототожнюючи себе з Христом, ототожнюємось і з Його стражданнями (1 Петра 4:13, 2 Коринтян 1:5, Колосян 1:24). Адже наше життя в Христі – докір світові. «А це від Бога! Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього» (Филип’ян 1:28-29).
Однак, розмірковуючи про наше залучення до Христових страждань, було б хибним говорити лише про самі страждання як такі, і не згадуючи при цьому їхні причини. Причина ж їх у тому, що «Бог є любов» (1 Івана 4:8). А страждання – невід’ємна частина любові. Справжня любов неможлива без жертви: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного» (Івана 3:16). Любити – значить віддавати, віддавати найдорожче. Звичайно, віддавати можна й не люблячи; але любити, не віддаючи, неможливо. Любов завжди – ризик, завжди – загроза страждання. Але це той ризик і ті страждання, без яких наше життя порожнє та безглузде.
Соломон не шкодує барв, описуючи, наскільки нестерпні страждання любові: «Сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар – жар огню, воно полум’я Господа! Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють!» Але одразу ж, усупереч сказаному, додає: «Коли б хто давав за кохання маєток увесь свого дому, то ним погордили б зовсім!…» (Пісня над піснями 8:6-7). Ніщо не може бути сильнішим за страждання любові, але нема й нічого бажанішого за неї. Ми створені за образом і подобою Бога, а Він є любов.
«Бог мав лише Одного Сина, який не грішив, але не мав жодного, який би не страждав», – каже Блаженний Августин. А апостол Петро нагадує, що, по-перше, наші земні страждання тимчасові (порівняно з вічністю будь-яким проміжком часу можна знехтувати); по-друге, вони сприяють нашому вдосконаленню для Царства; і, по-третє, що ми долаємо їх не самі, а з Божою допомогою: «Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує» (1 Петра 5:10).
Подяка
Апостол пише: «Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1 Солунян 5:18). До цього важко щось додати. Хоч як опиралося наше звичне уявлення про благо, поняття «за все» включає аж ніяк не лише те, що нам приємно чи до вподоби. Це чудово розумів багатостраждальний Йов, який казав: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Навіть у години найважчих випробувань він визнавав, що не лише те, що ми маємо, а й те, що втрачаємо, належить Богові й гідне подяки: «Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!» (Йов 1:21).
Псалмоспівець говорить: «Блаженна людина, що в Тобі має силу свою, блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе, ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, і дощ ранній дає благословення!» (Псалми 83:6-7). «Долини Плачу» не дано оминути нікому. Але той, хто має надію на Господа, не лише блаженний сам посеред скорбот – він стає благословенням для оточення, відкриваючи в цій «долині Плачу» джерела й поширюючи на неї животворчий дощ. Нехай буде подяка Господу!