У Другій книзі Макавеїв є чудові приклади смерти за віру. Відважна мати мучеників була свідком смерти шести своїх синів. А сьомому рішуче сказала, щоб він без вагань залишився вірним Богові. Вона мовила: «Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами» (2Мак. 7:29). Тож вона знала, що Бог і небо не означають втрату сімейних відносин.
До Ісуса прийшли садукеї, які не вірили у воскресення і взагалі у світ духів. Вони твердили, що Бог може благословити нас лише під час земного життя. Тому придумали цікавий випадок: жінка мала сімох чоловіків, але всіх пережила. Вона померла як семикратна вдова. Врешті запитали: «А в воскресінні котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її». Тоді Ісус відказав:
Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть ні женитись, ні заміж виходити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Анголам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши (Лк. 20:34-36).
Садукеї уявляли собі вічне життя подібним на нескінченного ланцюга миттєвостей. На їх думку, там є дружини, діти, впорядкований час, пам’ять про річниці, і взагалі – все так, як тут на землі.
Ісус подає нам інший образ неба і воскресення. Такий образ, який неможливо описати земним життям. Це образ буття Божою дитиною, подібно до ангела. У Святому Письмі Божими дітьми називають всіх нащадків першої людини – Адама, тобто всіх людей. Божими синами – на іншому рівні, рівні особливої ласки – є ті, які вірять у Христа. Але ще іншим чином ними є ангели, а також – і це найважливіший тип Божого синівства – сам Ісус, Єдинородний Божий Син. Тож існує декілька способів буття Божим сином, тому сама назва син Божий належить декільком групам людей. Євангеліє показує нам тут одну дуже важливу річ. Будучи, як люди, Божими синами, ми стаємо прийомними Божими дітьми завдяки вірі в Ісуса і святій тайні Хрещення. Це щось схоже на «згущення» в нас Божої ласки для того, аби душа розширювалася, щоб змогла осягнути таємницю Бога і прийти на допомогу іншій людині. І врешті, у небі ми стаємо Божими синами, як ангели.
Ангели не мають статі. Вони є духами і зовсім не відповідають нашим уявленням про них. Ангел – це дух сили, Божий посланець, а не огрядний панич із крилами домашньої гуски! Божу силу, яка в них діє, неможливо охопити жодною людською силою. Ангелів неможливо змусити до дії, бо зі сповненою любови повагою вони слухають тільки Бога. За Його велінням вони охороняють людей на їхній дорозі до неба.
Подібно до цих духів живуть також люди на небі, тому вони не потребують такої близької присутности іншої людини, як ми тепер на землі. Вони не закохуються один в одного, бо Божа любов охоплює їх всіх однаковою мірою, а самі вони обдаровують себе і нас подібною любов’ю. Вони не потребують допомоги дружини чи чоловіка, щоб влаштувати собі життя, бо саме небо вже є влаштованим життям. Вони не замовляють ангельських робітників, щоб переселитися з небесної квартири нижчого комфорту на сьомий поверх Божого палацу, бо там немає квартир, подібних на наші помешкання. Ані ремонти, ані побілка взагалі не потрібні. Бо небо є небом, а не світом!
У подружжі Бог не є конкурентом для чоловіка чи дружини. Вони живуть один для одного, а Бог є понад ними і благословляє їх за допомогою таїнства. Метою подружжя є взаємна підтримка на шляху до неба, зростання в любові, яка гарантує безпеку і продовження життя. Тайна Подружжя триває до смерти однієї зі сторін, тому вдівець або вдова можуть повторно укласти шлюб, а Бог може його поблагословити шляхом Тайни. Бог не є «кимось третім» у такому міжлюдському союзі. Тож навіщо, живучи в небі, повертатися до того, що є настільки земне? Не було би жодного сенсу, бо там у людей немає таких потреб, які може задовольнити земний подружній союз. В одному зі стародавніх творів читаємо, що після смерти ми входимо в настільки інакший світ, що ми, наприклад, перестаємо не лише хотіти грішити, але й не можемо цього зробити (Псевдо-Філон). Це дуже важливо. Ані земні прагнення, ані потреби не увійдуть з нами до неба. Тому немає змісту уявляти собі небо на зразок земних подруж. Тоді ми б могли почути на свою адресу слова Ісуса, якими Він звернувся до садукеїв: «Тим то ви помиляєтесь дуже» (Мр. 12:27).
В небі люди упізнають один одного і пам’ятають про свої сім’ї, хоч живуть як ангели.