«Виховують не героїв, а синів. Якщо трактуватимете їх як синів, стануть героями, навіть якщо будуть ними лише для вас». (В. ШИРРА)
Батьківська зрілість вимірюється життєвою мужністю та сміливістю. Мужня поведінка батька у важкі хвилини життя стає для дітей школою екзистенціяльної відваги. Критичні ситуації, які, як відомо, трапляються в житті кожного з нас, різними способами засвідчують, що людське життя – це своєрідна драма. Вони позбавляють нас наївного погляду на світ і звільняють від звички надмірно покладатися на себе. Водночас учать відкриватися для допомоги Бога й людей. Покірно приймаючи кризові ситуації, ми стаємо відкритішими й чутливішими до Бога і людей.
Саме мужньо борючись із життєвими труднощами, батько демонструє дітям, що кінцеве джерело життєвої відваги міститься поза людиною. У моменти небезпеки, страждання й болю нам набагато легше помітити потребу відкритися для Бога і Його сили. Тоді ліпше розуміємо такі слова Ісуса: «Без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів. 15:5). Особливо це стосується тих ситуацій, коли нас або наших близьких охоплює безпорадність і неміч.
Переживаючи страждання, стаємо чутливішими до ближніх, їхніх мук і немочей. Нерідко батьки нехтують стражданнями своїх дітей лише тому, що втікають від власних мук. Натомість у батька, який зазнав страждань, немовби відкривається шосте чуття, завдяки якому він починає відчувати страждання своєї дитини, навіть тоді, коли вона приховує їх під маскою зовнішньої веселости чи вдаваного задоволення. Від людини, яка пережила страждання, неможливо їх приховати.
Щоби бути батьком, слід мати мужність, яку можна здобути, терпляче проходячи крізь різні життєві випробування (і менші, і більші), які щодня випадають на нашу долю. Трапляються такі хвилини, коли посеред ночі людина опиняється віч-на-віч з Богом. «І тоді вже немає нікого з людей, хто міг би допомогти» (Е. Гіллесум). Щоб наші діти не відчули тягаря такої нелегкої ситуації, їм обов’язково потрібна мужність, яку чоловік виробляє в собі поступово, долаючи життєві труднощі.