2. Два види переслідування: вбивство та ув’язнення

Переслідування учнів Христових може набувати відмінних форм, котрі сьогодні важливо вміти розпізнати. Вони описані парадигматичним і пророчим способом у 13 розділі книги Одкровення в образі двох звірин: звірина, що виходить з моря (див. Од. 13:1-10), і звірина, що виходить із землі (Од. 13:11-18). Звірина, що виходить із моря, ідентифікується з політичною владою, яка ставить себе на місце Бога, щоб «провадити війну зо святими, та їх перемогти», засуджуючи одних до в’язниці, а інших до знищення мечем.

«Друга звірина», та, що виходить із землі, теж переслідує святих, але іншим способом. Загалом вона не засуджує людей до смерті, а відкидає на маргінес суспільства, піддає остракізму. Її завданням є «щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звірині» (Од. 13:11-12). Це є влада прихованого переконування, своєрідного міністерства пропаганди Змія. Він спонукує поклонитися першій звірині й бути від нього повністю залежним, запроваджуючи з цією ціллю жахливу практику клейма на руку і чоло, без якого неможливо «купити чи продати», тобто брати участь у житті суспільства (сумний прецедент Зірки Давида, яку нацисти примушували носити євреїв). Друга звірина не надає перевагу використанню зброї, але використовує світську культуру і громадську думку.

Опис Одкровення має явний історичний вимір. Перша звірина майже одностайно ідентифікується з римською імперією та її представниками: особливо Доміціаном, що узаконив божественний культ імператора, і Нероном, ініціатором першого офіційного переслідування християн. Друга звірина ідентифікується з релігійною і культурною системою, котра, особливо в Малій Азії, сприяла поширенню імперської ідеології.

Проте апокаліптичний опис переслідувань має ще й очевидний пророчий вимір: вимальовує образ майбутнього становища учнів Агнця в кожну історичну епоху. Буде помилкою шукати в апокаліптичних описах, особливо в описах цих двох звірин, детальні відповідності з історичними подіями і реальністю, як це часто чинолося, роблячи з цього неправильні висновки. Однак було б рівно ж нерозумно не скористатися цим пророчим свідченням, аби висвітлити подальші події в Церкві й світі.

Ця річ є особливо очевидною в наші дні. Повалені атеїстичні тоталітарні режими і воєнні диктатури, що втілювали першу звірину, спричинилися до численного мучеництва в тільки що закінченому столітті. Друга звірина діє в сучасності й домінує зараз на сцені.

Звісно, ще не до кінця зникли кровопролитні переслідування. Майже кожного дня є повідомлення про вбивства християн або ж про їхнє вигнання екстремістськими групами в ісламських країнах. Наведу цікавий випадок. Ісламський журналіст Магді Аллам недавно запропонував створити в Італії громадський рух «Рятуймо християн», аби пробудити суспільну думку, дивним чином інертну стосовно цієї проблеми. У нашому секуляризованому західному світі така форма переслідування все ж таки не є домінуючою. Нам притаманна інша форма переслідування, що послуговується не мечем, а суспільною думкою.

Екзегет Генріх Шлієр зробив глибокий аналіз цього факту, коментуючи вірш з Писання, де говориться про «князя, що панує в повітрі» (Еф. 2:2). Він привертає нашу увагу до ролі суспільної думки в цьому випадку. «Дух світу», як його називає апостол Павло (див. 1Кор. 2:12), або дух часів стає духовною атмосферою, за допомогою якої, немов за завісою, діють демонські сили. Цей дух світу є:

«Настільки інтенсивний і потужний, що людині самій дуже важко звільнитися. Цей дух епохи є для людей нормою і це вважається очевидним. Діяти, мислити чи дещо говорити проти нього, вважається безглуздям, або й навіть несправедливістю й злочином. Отож, ніхто більше не наважується виступати проти речей, ситуацій і особливо стилю життя, відмінного від того, як він його представляє. Прихований володар цього світу – прихований в атмосфері різних епох власне в духовному повітрі – чинить так, аби світ та існування виглядали згідно з його перспективою»[1].

Святе Письмо називає цю владу – «князь повітря». І ця назва є особливо доречною, оскільки згадана ідеологія в наш час найбільше послуговується засобами мас-медіа, що передають свої повідомлення через ефір: радіо, телебачення, інтернет…

Яка ж відмінність між двома видами переслідування? Державний атеїзм відкрито бореться проти віри, а секуляризм намагається зробити її маловажною або й рудиментом вже пройдених людською свідомістю етапів. «Релігійна віра – читаємо в одній із цих монографій – невикорінна, тому що ми є створіннями, котрі ще перебувають на стадії еволюції. Вона ніколи не загаситься чи, бодай, не загаситься до тих пір, поки не поборемо страху смерті, темноти, невідомості й боязні інших»[2].

Передбачається, що релігія переживе також і теперішній напад, як пережила і безліч інших, що передували йому. Дехто намагається дати пояснення цьому незручному факту, представляючи релігію як тимчасовий продукт, пов’язаний із теперішнім становищем людини, котра все ще «перебуває на стадії еволюції». У такий спосіб атеїст-інтелектуал мовчки бере на себе роль того, хто єдиний піднявся над цією ситуацією, передбачаючи ціль еволюції, і хто, подібно до ніцшеанського Заратустри, повертається на землю, щоб просвітити простих смертних стосовно цієї реальності.


[1] H. Schlier, Demoni е spiriti maligni nel Nuovo Testamente // Riflessioni sul Nuovo Testamente, Paideia, Brescia 1976, ct. 194 і наст.

[2] Ch. Hitchens, Dio non è grande. Come la religione awelena ogni cosa, Einaudi, Torino 2007, pp. 13s (оригінальна назва: God is not great. How religion poisons everything, New York 2007).

Попередній запис

1. Дві причини переслідування: правда та ім’я Христове

Наступний запис

3. Що характеризує справжнього мученика: любов, покора і прощення