«Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже! Тому то, коли хто в Христі, той створіння нове, стародавнє минуло, ото сталось нове! Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення, бо Бог у Христі примирив світ із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення. Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!
А ми, як співробітники, благаємо, щоб ви Божої благодаті не брали надармо. Бо каже: Приємного часу почув Я тебе, і поміг Я тобі в день спасіння! Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!»
Коли народжується новий світ, разом з ним виникає і новий спосіб існування.
Істинність цього твердження видна з різних явищ світового життя. Це можна бачити, приміром, у події появи на світ нової дитини; у житті сімейної пари відкривається абсолютно новий розділ, і ніщо тепер не буде таким же, як раніше. У батьків з’являються нові турботи і відповідальність; з чим би вони не стикалися і куди б не спрямовувалися, усе для них тепер виявляється в новому світлі. Це також істинно, коли людина, яка жила в маленькому і погано обладнаному будиночку, переїжджає в просторий великий будинок з усіма зручностями. Тепер їй не доводиться бігати за водою на вулицю до колонки; більше на стільцях у вітальні не висить жодної білизни та інше. Це, звичайно, істинне в ще більшій мірі для тих випадків, коли люди переїжджають з однієї країни в іншу. Їм доводиться посилено освоювати нову мову, підкорятися новим законам. Адже якщо ви вирішите не підкорятися законам і не говорити мовою цієї країни, то навряд чи проживете там довго. Ви просто не будете в змозі добре розуміти, що навколо вас відбувається.
Але якраз так, за словами Павла, і чинять коринтські християни. З цієї причини йому знову і знову доводиться закликати їх подивитися на світ по-новому – у світлі Благої звістки, замість того щоб чекати чогось, передусім від його апостольської діяльності, що могло б затвердити їх в образі життя і звичках, з якими вони зрослися. Старий світ – це світ зацикленості на «чисто людських» речах. Павло вживає тут один зі своїх улюблених виразів, який буквально означає «у згоді з тілом»; проте він не має на увазі під «тілом» «фізичне тіло». Він використовує поняття «тіло» у даному випадку в значенні того, що «схильне до руйнування і зникнення». Якраз через смерть Ісуса в «тілі» у цьому значенні і завдяки Його воскресінню в новому, прославленому, не схильному до руйнування, але одночасно і фізичному тілі, новий світ почав своє існування. Блага звістка містить у собі заклик жити в цьому новому світі. Зі свого боку, Павло закликає коринтян зрозуміти, що саме це життя і проявляється в усій його діяльності.
Він починає з того, що описує, у досить стислій формі, свій нинішній стан. Павло бачить себе, що стоїть на порозі нового творіння, і усе тепер оцінюється зовсім в іншому світлі, бо усе починає ставати іншим. При погляді на інших людей, зокрема на християн, на самого себе він дивиться на усіх абсолютно іншими очима, способом, значно відмінним від колишнього. Коли він дивиться на Христа, то і Його він бачить і пізнає тепер абсолютно іншим чином, ніж робив це раніше; тоді він зв’язував усі свої думки і мрії, що стосуються Месії, з «чисто людськими» інтересами, тобто «тілесно»; його ідеалом був такий Месія, який повинен був знищити всіх ворогів Божих, відновити Храм Божий, встановити «чисте людське» правління на землі. Усі ці сподівання і мрії несподівано розсипалися; і тепер для нього мало значення тільки те, що відкрилося йому завдяки смерті і воскресінню Христовому. Тепер шлях у Царство пролягає через смерть і веде в Божий новий світ.
Отже, на цьому етапі нашого аналізу необхідно звести воєдино, що Павло осягнув відносно інших людей і чому він навчився відносно Месії, і подивитися, що в нас виходить. Зміст в. 17 – це одне з якнайглибших резюме самої суті християнства. Грецькою, якщо перекладати буквально, цей вираз має дуже лаконічний вигляд: «Хто в Христі, той – нове творіння!» Вираз «нове творіння» ставить перед нами питання як у плані додатка його до окремої людської особи, так і в плані розуміння, чим тепер став створений світ, який проголошується примиреним зі своїм Творцем.
Наступні вірші (18 і 19) присвячені цій темі примирення; у них особливо підкреслюється, що все, що сталося унаслідок смерті і воскресіння Христа зі світом, не є якась претензія Бога на володіння цим світом, що раніше Йому не належав, або чергове створення іншого світу ні з чого; ні, це саме примирення Бога зі Своїм світом, Його прекрасним і улюбленим творінням, яке перебувало тривалий час у стані перманентного руйнування і розкладання. Ці міркування роблять ще зрозумілішим усе, про що Павло веде мову аж до цього моменту. Хоча Бог насправді зробив такі діяння через Христа, проте все ще зберігається нужда в тому, щоб продовжувати поширювати наслідки цих діянь на весь світ, щоб довершити ці дії. Велику симфонію примирення, «вигадану» на Голгофі, необхідно розписати по партіях і розмножити для всього світу. Цим і займаються Павло та інші апостоли. Бог «примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення». Він говорить про це двічі в цьому фрагменті, приблизно в однакових виразах, щоб прояснити ще більше свою Звістку. У світі сталося щось, досі небачене, і ще щось нове продовжує відбуватися прямо зараз. Світ не чув ніколи до цього про служіння примирення; йому досі ніколи ще не проповідували Звістку про це. Тому недивно, що в коринтських християн виникали серйозні проблеми з розумінням істини. Ця Звістка не відповідає ніяким добре відомим для них ідеям і вченням. Павло поводився як той… хто майже усією своєю істотою живе вже в новому світі.
У цього нового світу є свій новий цар, а цей цар має своїх глашатаїв. Павло не пропонує якогось нового виду філософії, хоча його Звістка несе в собі філософський зміст у власному і глибинному значенні цього слова. Він у жодному разі не закликає людей набути якогось нового релігійного досвіду, хоча кожен, хто вірить у Благу звістку, залучається до досвіду, про який він або вона і помислити не сміли. Павло мандрує по всьому світу із Звісткою від свого нового правителя, що не так давно вступив на трон, закликаючи всяку людину примиритися з Богом, Який створив їх, любить їх і надав їм засоби для примирення – повернутися до Нього, пізнавати Його і любити Його у відповідь на Його любов. Друга частина в. 20 не адресована тільки коринтянам, як передають деякі переклади; це загальне твердження стосовно суті Павлового служіння. По суті, він каже: «Це якраз і є те, що я роблю постійно і всюди! Я – не філософський наставник і не базіка; я – миротворець!»
В. 21, чи не найвідоміший з цього уривка, часто розуміється не зовсім вірно. Він не містить узагальнювального судження відносно значення розп’яття Ісуса, хоча, без сумніву, Павло визнав би таке трактування досить дотепним. Проте воно, подібно як і попередні три розділи в цілому, відноситься до його власного служіння. Павло був покликаний не просто для того, щоб констатувати той факт, що Бог засвідчив Свою вірність Заповіту; він був покликаний, щоб також утілити в собі цю вірність, щоб вона була явлена наочно, як він міркує в розділах 4 і 5, у його «смерті» і новому житті, у його готовності з’явитися перед судовим престолом Христа, Який його так сильно полюбив. Саме розп’яття, в усій безмірності сенсу цієї події, незмінно визначає весь напрям і зміст Павлового служіння. І Павло хоче донести цю думку до коринтян.
Але як таке можливе? Схоже питання Павло вже ставив у 2:16, де запитував, хто здатен виконувати такі немислимі доручення як безпосередній Божий посланець? Відповідь на це – хрест, на якому Бог зробив безгрішного Христа гріхом замість нас. Усі наші гріхи, усі падіння, усі слабкості і невірність якимсь чином мають до цього відношення, так щоб ми – будь то апостоли або ті, хто покликаний бути «служителями примирення», – могли утілювати в наших власних життях вірність Божу. Недивно, що коринтянам так нелегко було зрозуміти і прийняти те, про що Павло веде мову, і те, чому його служіння мало саме таку форму. Адже нічого подібного світ не міг собі навіть і близько уявити досі.
Спираючись на таке розуміння свого служіння, Павло в перших двох віршах розділу 6 звертається до коринтських християн з прямим закликом, який стосується їх у тій же мірі, як і нас з вами. Ви прийняли благодать Божу; так постарайтеся тепер не допустити, щоб це минуло даремно! Зробіть усе залежне від вас! Нове творіння вже починає себе проявляти. Бог каже «Так»! через виконання усіх пророцтв (1:20), і Він каже це прямо зараз. Сьогодні день спасіння, сьогодні найслушніший момент. Не упустіть наданої вам приголомшливої можливості.