«Не кажу це, як наказа, але пильністю інших досвідчую щирість любови й вашої. Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом. І раду даю вам про це, бо це вам на пожиток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого року. А тепер закінчіть роботу, щоб ви, як горливо бажали, так і виконали б у міру можности. Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має. Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх. Часу теперішнього ваш достаток нехай нестаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш нестаток, щоб рівність була, як написано: Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, не мав недостачі.»
Кілька місяців тому в ЗМІ пройшла новина про жінку, що перетнула Атлантичний океан самотужки на весловому човні. Принаймні, вона завершила це плавання наодинці; почала вона його разом з чоловіком, але той вже незабаром знесилів і абсолютно не був придатний для подальшої подорожі; він був доставлений на літаку додому, а жінка продовжила один на один боротьбу із стихією. Газети надрукували карту, де був вказаний пункт, в якому їй довелося розстатися з чоловіком: це третина відстані, яку вони збиралися проплисти.
Первинного ентузіазму, як показує цей випадок, часто буває зовсім недостатньо. Є безліч проектів і програм, які тим, хто з ними знайомиться або навіть бере участь в їх розробці, здаються чудовими, сповненими найблагороднішими цілями, що містять у собі можливості зробити щось неординарне і щось вартісне. І от ми вже готові кинутися в бій. Але на якомусь етапі всіх подібних задумів настає момент, коли первинна енергія і завзяття кудись випаровуються; уся запаморочлива новизна проекту зникає; і вам доводиться із сумом і дратівливістю визнати той факт, що ця справа більше не приносить вам колишньої радості і задоволення. (Тут хочу зауважити, що я не мрію перепливти на човні навіть через Ла-Манш, не кажучи вже про Атлантичний океан.)
Проте якщо ви припините діяльність з реалізації проекту якраз у той момент, коли первинна енергія вичерпалася і ентузіазму як не бувало, ви знову і знову потім, беручи участь або (не дай Бог!) очолюючи проект, зупинятиметеся в цій критичній точці, не доводячи нічого до кінця. Раптом ви захочете навчитися грати на скрипці, але не зможете досягти скількись відчутних результатів, бо будете не в змозі довго і наполегливо долати себе в нудних і монотонних, але необхідних репетиціях гри на інструменті, і кінець кінцем ви залишите це заняття. Ви зберетеся написати повість; ви напишете відразу декілька розділів, гарячково настрочивши їх, сидячи на старому комоді, але з кожним новим тижнем ви відчуватимете все менше і менше бажання доводити своє оповідання до кінця і залишите його зовсім. Ви спалахнете бажанням розбити прекрасний сад, де б у вас в одній частині могли рости дивовижні троянди, а в другій смачні овочі; але вас навряд чи вистачить на те, щоб тільки обкопати якусь частину з них, і декілька непоказних трояндочок і картопляних кущів послужать злим кепкуванням над вашою мрією, яку ви хотіли утілити у своєму «нетутешньому» саду. Люди часто кажуть у таких випадках, що вони, ніби, шукають нових стимулів і цілей, але найчастіше це свідчить тільки про відсутність бажання і готовності побачити реальні стимули і цілі, які є у великій кількості там, де ці люди в даний момент знаходяться, у наполегливому виконанні тієї справи, яка вже давно їм набридла, – і яку хочеться скоріше закінчити і забути про неї.
Приблизно так само відбувалася справа в коринтян. Вони взялися брати участь в одному його проекті, і зараз їм необхідно зробити зусилля і довести його до кінця. Ймовірно, вони почали в той час, коли він уперше давав їм вказівки із цього приводу. Вони, можливо, почали збирати грошові пожертвування кожної неділі, і тепер були зроблені чималі накопичення, які треба було тільки доставити в Єрусалим. У період охолодження стосунків Павла з коринтською общиною збір коштів міг бути припинений. (Це підказує нам, природно, що хтось із членів общини мав бути призначений для збору, підрахунку і зберігання грошей; ці обов’язки були надзвичайно важливими для справи з поширення Благої звістки.) І от зараз, каже Павло, не зупиняйтеся на півдорозі! Доведіть цю справу до кінця!
Але заклик не залишати справу незавершеною чи не є в даному випадку прикладом найсерйознішої мотивації? У центрі цього уривка, як і в усіх Павлових текстах, поміщена не просто вимога, яку він висуває перед людьми, але викладається сама суть Благої звістки: смерть і воскресіння Ісуса, Господа і Месії. В. 9 здобув особливу популярність завдяки популярному християнському співу, складеному Ф. Хафтон:
- Ти, що був багатий неймовірно
- З любові до нас став останнім бідняком
Іноді ця думка викликає в людей нерозуміння, і вони задаються питанням, звідки вона взагалі взялася, оскільки вона наведена тут поза зв’язком з уявленнями про велич Христа і з богослов’ям втілення, у рамках якого було б доречніше розглядати питання про те, як Ісус є одночасно і Богом, і людиною; замість цього в пасажі мова ведеться лише про те, «чи не пора закінчити справу зі збирання пожертвувань?» І тільки десь на другому плані є присутнім місце, в якому, дуже схоже, вказується на ідеї величі і втілення; бо, якщо присутні тут богословські моменти, дійсно, стосуються втілення, насправді містять судження про те, як вічний Бог перейняв на Себе людське тіло, жив і помер, подібно до одного з нас, то немає кращого способу говорити про це не за допомогою абстрактних категорій філософії, які народжують часто ілюзію ясно оформленої концепції, а словами, що відносяться до цілком земної та іноді невлаштованої повсякденності. І одночасно її проблеми, які треба вирішувати, її завдання, які залишаються реалізованими лише наполовину після того, як вичерпалися джерела початкового ентузіазму і енергій, її постійні тертя і конфлікти між людьми, які доводиться переживати і шукати шляхи примирення, – усе це служить матеріалом і засобом для наочного і глибокого розуміння Благої звістки, її богослов’я. Можливо, зважаючи на усе це «практичні» розділи, де зачіпається питання про гроші, є одними з найбільш богословських текстів, написаних Павлом.
Поза сумнівом, в. 9 містить у собі одну з найбільш ясних характеристик того, ким Ісус був спочатку і ким Він став, про що детальніше Павло міркує в інших місцях. Цей вірш читається як певне резюме поетичного фрагмента у Фил. 2:6-11, в якому Ісус Христос не розглядає Свою рівність з Богом як те, що можна вважати як особливу перевагу, але оцінює це як стимул стати людиною, узяти на Себе місію служителя Божого і прийняти жахливу і тяжку смерть на хресті. Власне про це Павло говорить і в цьому місці: Ісус, маючи «багатства» слави в глибинах таємничого життя Божого, стає «убогим», як у сенсі прийняття Ним напрочуд низького статусу найпростішої людини, так і в тому сенсі, що Він не став багачем, або царем, або кимсь ще, хто має славу і переваги цього світу, але, навпаки, бідним і дуже упокореним. Павло, зі свого боку, будував усе своє життя і служіння за зразком самого Ісуса, і він дуже хоче, про що і говорить упродовж усього послання, щоб і коринтяни чинили у своєму житті так само.
Він намагається осмислити це з різних боків, і не в останню чергу в розділі 4. Тепер же, порушуючи дуже практичне і важливе для нього питання, він говорить усе про те ж. Ісус не зупинився на півдорозі при виконанні Свого покликання. Він був «слухняний аж до смерти, і то смерти хресної». От що стоїть у центрі Павлового проекту зі збору пожертвувань. Коли Ісус, заради усіх нас, став бідним, ми завдяки цьому стали багатими; тепер, коли люди, що наслідують Його, виражають свою готовність поділитися своїм достатком для здійснення Його цілей, то і світ, і церква дістають величезну користь, не стільки від значних грошових сум, скільки завдяки факту того, що смерть і воскресіння Ісуса, Його збіднення, а потім повернення, до слави і багатства продовжує проявлятися в житті Його послідовників. Через це все більше і більше поширюється у світі Блага звістка, і результати такого процесу обіцяють бути вражаючими.
Усе сказане, звичайно, не припускає, що Павло нібито бажав, щоб збирання пожертвувань когось зробили бідним. Він зовсім не закликає коринтських християн узяти на себе подвиг добровільної бідності, щоб їх єрусалимські брати по вірі набули достатку! У Вих. 16:18, який цитується у в. 15, Бог дав «манну», хліб з небес, у пищу ізраїльтянам; і її кількості було достатньо (без надлишків) для кожної сім’ї і для кожної окремої людини. Павло, проте, наводить цей фрагмент не з тим, щоб просто сказати: «Кожен отримав стільки, скільки треба». Як і в ряді попередніх місць послання, він нагадує читачам події Виходу, учасниками якого, у свою чергу, вони як новий звільнений народ стали; адже і вони мандрують шляхами цього життя в напрямі Землі обітованої, даної їм у спадщину. Павло, закликаючи до щедрості своїх адресатів, з одного боку, нагадує їм про благодать Господа Ісуса, а з другого, – акцентує їх увагу на поставлених у зборі пожертвувань Божих цілях, що примушує твердо вірити – Його народ не голодуватиме дорогою, якою всі Його члени разом повертаються додому.