«А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком, як написано: Розсипав та вбогим роздав, Його справедливість триває навіки! А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої, щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку. Бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі святих, але й багатіє багатьма подяками Богові. Досвідченням цього служіння вони хвалять Бога за послух Христовій Євангелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма, вони за вас моляться й тужать по вас із-за дуже великої Божої благодаті на вас. Дяка Богові за невимовний дар Його!»
Уявіть, що ви намагаєтеся вкласти парасольку в картонний футляр-трубу. Якщо ви почнете укладати рукояткою вперед, з цього навряд чи щось вийде. Навіть якщо рукоятка має пряму форму, ви побачите, що сталеві спиці парасольки постійно чіплятимуться за край футляра, як би ви не намагалися їх притиснути всі разом. У вас, звичайно, може і вийти, проте я більш ніж упевнений, ви пошкодите саму парасольку або надірвете край футляра, намагаючись щосили це зробити. Рішенням, природно, було б перевернути парасольку і вкласти її гострим кінцем вперед. У такому разі, навіть якщо парасолька і не увійде ідеально, ми явно зможемо вставити її з більшою легкістю.
Щось схоже відбувається, коли одні люди намагаються переконати інших зробити щось, що може здатися останнім важким і досить дивним. Якщо продовжити їх переконувати, що їм украй необхідно зробити те, чого робити їм абсолютно не хочеться, то вийде те ж саме, що і з парасолькою, яку ми намагаємося вставити у футляр не тим кінцем. Ви можете і досягти успіху завдяки своїй наполегливості; якщо маєте сильний характер, то люди, просто напевно, зроблять те, що ви хочете; але це не доставить їм жодної радості, але це може створити загрозу для ваших майбутніх стосунків з ними. Проте мудрість полягає в тому, щоб представити справу в очах людей так, щоб те, що вимагало певного натиску і навіть тиску з вашого боку, перетворилося б на привабливу і бажану мету.
Павло завершує своє ґрунтовне і просторове роз’яснення, що стосується збору пожертвувань; залишивши осторонь плани своєї подорожі в Коринт і розпорядження, він ділиться з читачами думками, які повинні були показати їм духовний вимір їх щедрих дарів і звільнити від різного роду зніяковінь і нерозуміння із цього приводу. Було б занадто просто бачити в цьому фрагменті звичайний список моральних максим, проникливих і відчутих суджень про людську щедрість і божественну прихильність до такого роду якостей; але, не дивлячись на те, що в тексті, дійсно, у певній мірі є присутніми елементи усього вищезгаданого, у ньому є і щось більше. Нехай тут дається тільки певний нарис, проте це нарис ні більше ні менше цілісної картини того, що означає бути народом Божим. Варто звернутися до людей з небагатьма закликами, і вам не потрібно буде намагатися їх переконувати або якось змушувати зробити те, чого вони не хочуть. Відкрийте їм очі на те, як виглядає уся картина цілком – Бог, світ, церква, самі вони – в іншому світлі, і може з’явитися можливість, що їх реакція і дії прийдуть у згоду з вашими планами і пропозиціями.
Як завжди, Павлове розуміння народу Божого вкорінене глибоко в Біблії. І як і в інших місцях, цитата невеликого біблійного уривка, навіть з чотирьох-п’яти слів, спонукає нас до того, щоб звернутися до всієї цієї книги Старого Заповіту і розглянути розділ або велику частину його тексту, звідки узята цитата, щоб постаратися зрозуміти її в первинному контексті, а значить, і в повноті. У цьому фрагменті послання наводяться три цитати, кожна з яких вимагає більше, ніж просто пробігтися по ній очима і продовжувати читати далі. Ці цитати допомагають йому обкреслити образ того, чим є народ Божий, у чому полягає головна мета його буття і як і чому щедрість і жертовність складають життєво важливі елементи в його житті.
Перший пасаж, який цитує Павло, – це частина вірша з Книги Приповістей; міститься вона в грецькому перекладі Приповістей 22:8: «Бог любить того, хто з радістю дає». Павло і його церкви зазвичай читали Біблію грецькою мовою, і наведений уривок був частиною саме грецького Священного Писання, і цих слів немає (з причин, які тепер неможливо точно встановити) в єврейському тексті Біблії і, як наслідок, їх немає в англійському і низці інших перекладів, які нам відомі сьогодні. Але набагато важливіше те, що більша частина розділу 22 Книги Приповістей присвячена темі багатства і бідності, і ця тема стає основним предметом міркувань Павла в наступних двох розділах послання. «Ліпше добре ім’я, – починаються Пр. 22, – за багатство велике, і ліпша милість за срібло та золото». І Павло говорить про «благодать» добрих справ у цих розділах, і «благодать», про яку йде мова, часто полягає переважно в тому, щоб набути добре ім’я істинного народу Божого, а зовсім не в тому, щоб накопичити і володіти великою кількістю срібла і золота та проводити в усьому задоволене і забезпечене життя. Декілька наступних віршів містять настанови багатим; в. 8 говорить про людей, які «сіють» кривду і «пожинають» лихо, тоді як у в. 9 говориться про тих, хто, будучи сам забезпеченим усім необхідним для життя, проявляє співчуття до бідних. Павло знову і знову закликає читачів мати на увазі увесь просторовий фрагмент з Книги Приповістей, а не тільки один вислів, на що вказує той факт, що він починає цей уривок послання розмовою про людей, що «сіють» скупо чи, навпаки, щедро; і слово, яке передане при перекладі з грецької як «щедро», є однокорінним із словом, яке використовується в Книзі Приповістей («благословляє») для опису того, що Бог зробить для того, хто з радістю дає. Книга Приповістей пропонує досить цілісний портрет мудрої і богобоязливої людини, яка знає, як розсудливо і щедро обходитися з грошима. Павло прагне донести до коринтських християн ту думку, що цей портрет є і їх портретом одночасно.
Друга цитата – це Пс. 112:9 де сказано про людину, яка щедро дає бідним. Така людина, як мовиться в псалмі, має правду яка «навіки стоїть». Це слово «правда» залишається великою загадкою для багатьох з нас, оскільки його вживання тут примушує деяких думати, що йдеться не про богоугодну якість, про «правду, здобуту власними зусиллями». Потрібно визнати, що дуже непросто зрозуміти, в якому сенсі вживається тут це слово. У Книзі Псалмів і всюди в Старому Заповіті воно постійно додається то до власної Божої вірності тим обіцянкам, які Він дав Своєму народу; то до способу життя і поведінки, якого дотримуються члени обраного народу з метою виявити свою вдячність Богові у відповідь на Його вірність. У випадку з цитованим псалмом йдеться про вихваляння тих, хто боїться і зберігає вірність Господові, і особливо про їх щедрість і милосердне ставлення до ближніх, і передусім до бідних. І знову Павло запрошує коринтян зробити крок і наблизитися і осягнути біблійну модель своєї приналежності до нового народу, а не просто зробити за його наполяганням щось надзвичайне або небажане.
Але по-справжньому своєї кульмінації Павлова аргументація досягає завдяки третій цитаті. Бог, каже Павло, «насіння дає сіячеві та хліб на поживу» (з Іс. 55:10). Іс. 55 – це урочисте запрошення, звернене до усіх людей разом і кожній людині окремо, прийти і стати учасником урочистості надзвичайної щедрості Бога, тому що Бог творить нове творіння в рамках якого усе буде оновлене. Це нове творіння, яке досягається через смерть і воскресіння Отрока Господнього в Іс. 53, пов’язане з оновленням Заповіту, що проголошується в Іс. 54, і це нове творіння настане внаслідок того, що Бог «посіє» Своє Слово тим же чином, як Він посилає дощ і сніг на землю і пророщує зерно, яке стає хлібом. Ця картина дуже схожа з тією, яку Павло малює упродовж усього свого послання: Боже нове творіння (5:17), пов’язане з Божим новим Заповітом (розділ 3), здійснюване через смерть і воскресіння Ісуса Христа, а тепер проявляється у світі через проповідь Благої звістки.
Те, до чого Павло на даний момент закликає своїх адресатів – подумати про самих себе, так би мовити, оглянутися і відкрити для себе, що вони – дійові особи в грандіозній драмі, сюжет якої продовжує розвиватися, і тоді щедрість, яку він хоче побачити в коринтянах, буде для них природним рухом душі. У нормальному і здоровому християнському житті усе має своїм джерелом Божу щедрість і усе повертається до Бога через дяку (в. 12; пор. 1:11 і 4:15). Благодать, щедрість і вдячність: це не смачний десерт або добавка до повсякденного християнського життя, а сама його суть.