Сам Бог, а не людина, є істинним і верховним «миротворцем». Власне тому ті, хто докладають зусиль для досягнення миру, називаються «синами Божими»: тому що уподібнюються до Нього, наслідують Його, чинять те, що чинить Він.
У Святому Письмі говориться про «мир Божий» (Флп. 4:7) і ще частіше про «Бога миру» (Рим. 15:33). Мир вказує не тільки на те, що Бог чинить або дарує, але й на те, Ким Бог є. Мир – є тим, що царює в Бозі. Майже всі релігії, що процвітали довкола Біблії, згадують про внутрішні війни в божественних світах. У космогонічних вавилонських і грецьких міфах розповідається про божества, які воювали між собою. Навіть в єретичному християнському гностичному вченні немає єдності й миру між небесними Еонами, та існування матеріального світу є нічим іншим, як результатом випадковості та дисгармонії у вищому світі.
На основі подібних релігійних поглядів можна краще зрозуміти абсолютну новизну та відмінність доктрини про Пресвяту Тройцю, як про досконалу єдність у любові в множині осіб. В одному із своїх гімнів Церква називає Тройцю «океаном миру», і це не просто поетична фраза. Те, що найбільше вражає при спогляданні ікони Рубльова «Тройця», – це відчуття надлюдського миру, який з неї випромінюється. Художнику вдалося перенести на образ гасло святого Сергія Радонежського, для монастиря якого була написана ікона: «Споглядаючи Пресвяту Тройцю, перемогти ненависне розділення цього світу».
Найкраще оспівати цей божественний мир, що випромінюється із неземного світу, вдалося Псевдо-Діонізію Ареопагіту. Мир для нього є одним із «імен Божих» нарівні з іменем «любові»[1]. Також і про Христа сказано, що Він «є» нашим миром (див. Еф. 2:14-17). Коли звертається до нас: «Мир Свій вам даю», то передає нам те, чим Він є.
Тут присутній нерозривний зв’язок між миром, як даром з висоти, і Святим Духом; недаремно вони представлені тим самим символом голуба. Як звечоріло, у день Пасхи, Ісус майже одним подихом подає Своїм учням мир і Святого Духа: «Мир вам!… Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: Прийміть Духа Святого!» (Ів. 20:21-22). Апостол Павло каже, що мир – це «плід Духа» (див. Гал. 5:22).
Отже ж чим є мир, про який говоримо? Уже стало класичним визначення святого Августина: «Мир – це спокій, що походить від порядку»[2]. Основуючись на такому визначенні, святий Тома Аквінський стверджує, що в людині існує три види порядку: із собою, із Богом та з ближнім. Відповідно до цього існують три форми миру: внутрішній мир, через який людина перебуває в мирі зі собою; мир, завдяки якому людина перебуває в мирі з Богом, повністю підкоряючись Його наказам, і мир щодо ближнього, завдяки якому людина живе в мирі зі всіма іншими[3].
У Біблії, однак, слово shalom, мир, означає більше, ніж простий спокій порядку. Воно ще означає добробут, відпочинок, безпеку, успіх, славу. Іноді означає навіть сукупність месіанських благ і є синонімом спасіння і щасливої долі: «Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає» (Іс. 52:7). Новий союз називається «заповіт миру» (див. Єз. 37:26), а Євангеліє – «Євангелії миру» (Еф. 6:15), немов у слово мир вкладається весь зміст союзу і Євангелія.
У Старому Заповіті слово мир часто долучається до слова справедливість (див. Пс. 85:11: «Милість та правда спіткаються, справедливість та мир поцілуються») і в Новому Заповіті долучається до слова благодать. Коли апостол Павло пише: «Виправдавшись вірою, майте мир із Богом» (Рим. 5:1), то зрозуміло, що «мир з Богом» має те саме ємке значення, що й «у благодаті Божій».
[1] Псевдо-Діонізій Ареопагіт, Про Божественні імена, XI, Is (PG З, 948s).
[2] S. Agostino, La citta di Dio, XIX, 13 (CC 48, p. 679).
[3] Див. Св. Тома Аквінський, Коментар на Євангеліє від Івана, XIV, lez. VII, n 1962.