«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі. А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь.»
Одного разу увечері ми роздивлялися фотографії із сімейного альбому піввікової давності. Невже він носив такі розкішні вуса? А яка на ній сукня! Здивованим вигукам не було кінця: адже стільки років спливло.
Одна фотографія принесла несподіванку іншого роду. На ній був відомий нам чоловік. Але в той час він не лише не був членом нашої сім’ї, але і навіть не жив по сусідству. Через лише багато років, через шлюб, він увійшов до сім’ї як свого роду почесний дядько. Що ж він робив на старій фотографії?
Відповідь виявилася прозаїчною. Він гостював у друга по сусідству, і вони разом заскочили до нас на чай. Звичайний збіг. Мені він згадався у зв’язку з несподіваною згадкою Петра про апостола Павла. Найменше можна було чекати його появи у вірші 15!
Річ у тім, що до моменту створення 2 Петра, листи Павла вже поширювалися в ряді церков Туреччини і Греції (саме громадам цих місць вони, за винятком Послання до Римлян, і були адресовані), а можливо, і ширше. Багато християн подорожували, і є маса вказівок на те, що тексти – листи, Євангелія і т. д. – переписувалися, потрапляли в нові місця і вивчалися. Петро тут зачіпає тему, характерну і для Павла (не всі це помічають!). Ми вже знаємо, що покликані бути терплячими один до одного і в очікуванні дня Господнього. Виявляється, можна говорити і про терпіння Боже.
Можливо, ми є комічним видовищем: маленьке створення, що нетерпляче переминається з ноги на ногу, коли Творець і Володар всесвіту спокійно робить Свою справу, нескінченно краще знаючи, як управляти світом. Усе, що здається нам «зволіканням», означає не те, що нам слід бути терплячими до Бога, а те, що Бог терпить нас.
Замислимося. Чи так вже нам хочеться, щоб Кінець настав прямо зараз? На цю тему євреї думали ще до Ісуса в спробі розібратися, чому не настає виконання Божих обіцянь. Вони приходили до думки, що Бог дає шанс більшому числу людей покаятися, напоумитися і преобразитися. І слід не скаржитися на затримку, а подякувати за неї.
Так міркував і Павло в Рим. 2:1-11 (чи не цей уривок згадався Петру?). З погляду Павла, «Божа добрість провадить тебе до покаяння» (Рим. 2:4). Якщо ж людина не користується можливістю, результат протилежний: те, що вона робить з часом, що лишився до останнього Суду, лише погіршить її долю на Суді (Рим. 2:5-11).
Схожа і позиція Петра: «А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння» (в. 15). У терпінні Божому – наш шанс, шанс повернутися до свого покликання жити свято і чисто, поширювати Благу звістку. Адже настає день, коли в сяйві Божої правди з’являться нове небо і нова земля. До цього дня потрібно прямувати вже тут і зараз.
Бачите, як шкодить хибне розуміння задуму Божого? Якщо вважати, що Бог збирається знищити світ, а наші позбавлені тіла душі помістити в якусь позачасову «вічність», навіщо нам турбуватися про свою поведінку? Що воно змінює? Здавалося б, живи собі на втіху, і будь що буде. Так міркували багато філософів і в I столітті, і в наші дні. Але якщо Бог задумав відновити небо і землю (пор. пророцтва в Іс. 65:17; 66:22), наша поведінка в сьогоденні виключно важлива. Для Божого світу в цілому важливо, щоб ми були «нескверні та чисті» (в. 14).
Завершальний уривок листа підсумовує дві ключові думки, які звучали раніше. Перше: будьте напоготові! Це не означає, що потрібно підозрювати усіх в єресі. Слід лише мати мудрість зміїну, не забувати, що дійсно існують беззаконники, які можуть збити зі шляху жвавим словом. Йти за ними не можна: є реальна небезпека позбутися міцної опори, якої ми набули у вірі.
Друге: реальне і постійне, неухильне зростання в християнській вірі і житті. Таке наше християнське право, зростати «в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Згадаємо тут початкові рядки листа, де Петро заповідав доповнювати віру чеснотою, чесноту – пізнанням, пізнання – стриманням, стримання – терпеливістю, терпеливість – благочестям, благочестя – братерством, а братерство – любов’ю. Про такі якості як терпеливість і стримання він сказав детально. Про інші надав думати читачам.
…Мені здається, це послання містить думки, дуже важливі в наш час. Якщо ми хочемо нести славу Божу і зараз, і в день, коли настане новий вік Божий, потрібно вникати в нього, молитовно приймати його до серця і утілювати в життя.