«Благаємо ж, браття, ми вас, щодо приходу Господа нашого Ісуса Христа й нашого згромадження до Нього, щоб ви не хвилювалися зараз умом та не жахались ані через духа, ані через слово, ані через листа, що він ніби від нас, ніби вже настав день Господній. Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святощами, так що в Божому храмі він сяде, як Бог, і за Бога себе видаватиме. Чи ви не пам’ятаєте, як, ще в вас живши, я це вам говорив був? І тепер ви знаєте, що саме не допускає з’явитись йому своєчасно. Бо вже діється таємниця беззаконня; тільки той, хто тримає тепер, буде тримати, аж поки не буде усунений він із середини. І тоді то з’явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого. Його прихід за чином сатани буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами, і з усякою обманою неправди між тими, хто гине, бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися. І за це Бог пошле їм дію обмани, щоб у неправду повірили, щоб стали засуджені всі, хто не вірив у правду, але полюбив неправду.»
Гораціо Нельсон (1758-1805), знаменитий англійський флотоводець, відомий людям з цілого ряду причин. Один з найбільш відомих епізодів життя Нельсона пов’язаний з його командуванням облогою Копенгагена в 1801 році. Йому повідомили, що за допомогою сигнальних прапорців йому подають сигнал про відступ. Але Нельсон не хотів відступати. За сім днів до цього в битві він втратив праве око. І от, приклавши підзорну трубу до осліплого ока, він заявив, що не бачить сигналу. В якомусь сенсі він казав правду, але очевидно, що він навмисно залишився сліпим до іншої правди, яку в той момент не бажав визнавати.
На жаль, така поведінка типова не лише для геніальних і упертих адміралів. Багато хто з нас зустрічав людей, які старанно плетуть навколо себе павутину брехні, причому самі вірять у спотворену ними реальність. Іноді, на жаль, такими є і люди глибоко релігійні – релігійне завзяття переконує їх у тому, що вони не здатні помилитися. Християнське Євангеліє включає молитву Господню «Отче наш». Там є прохання про прощення. Будучи християнами, ми повинні щодня досліджувати своє серце. Чи немає в ньому неправди, яку ми самі створюємо і в яку самі віримо?
У віршах 11-12 Павло описує людей, що знаходяться в засліпленому стані. Тут є нотки з історії спасіння євреїв з Єгипту. Фараон, цар Єгипту, сам почав з того, що налаштував себе проти ізраїльтян, але в результаті вже Бог ожорсточив, зробив запеклим його серце (Вих. 4:21; 7:13; 9:12 і так далі). Мабуть, для людини, яка глибоко занурилася в зло і брехню, колись настає момент, коли вона вже не здатна визнати істину і наслідувати добро. У цю мить (і звичайно ж Бог знає про це) єдиним шляхом для такої людини залишається шлях до максимальної точки падіння і Божого засудження.
Але про що пише Павло на початку цього розділу? Цей фрагмент спантеличує багатьох читачів.
Уявіть собі підзорну трубу, через яку ви, на відміну від Нельсона, можете не лише дивитися, але і бачити. У ній є декілька лінз, які візуально наближають об’єкт. Цей уривок Павла подібний до цієї підзорної труби. Апостол дивиться, як з’ясовується, у далеке майбутнє, що передує останньому суду. Лінзи, використовувані Павлом, – це події, що відбувалися в його дні.
Павло не вважає, що описувані ним події – завершальні в історії. Якби вираз «День Господній» означав кінець світу, то тоді Павлу не було б необхідності повідомляти про нього солунянам у цьому посланні! Пророки Старого Заповіту використовували вираз «День Господній» стосовно катастроф, що осягали Єрусалим в історії. Такою ж мовою Павло повідомляє про те, що станеться незабаром із заснованими ним молодими церквами. Саме через ці лінзи апостол дивиться і на події останнього суду. Його стиль мови, подібний до погляду через підзорну трубу, може дещо збити нас з пантелику, але для Павла немає жодної проблеми в тому, щоб говорити одночасно про найближчі події і про віддалене майбутнє.
Але що саме мало статися незабаром? Незадовго до початку місіонерської подорожі Павла на Близькому Сході сталася серйозна криза. Римський імператор Гай Калігула, переконаний у власній божественності і розсерджений з ряду причин на юдеїв, наказав встановити в Єрусалимському Храмі свою велетенську статую. Численні протести юдеїв, що діяли по різних каналах, так само як і умовляння не робити цього з боку його власних чиновників, стурбованих такими провокаційними планами, не принесли результату. Лише раптова смерть Гая Калігули в січні 41 року запобігла великому нещастю. Римсько-юдейська війна, що вибухнула в 66-73 роках, могла початися на 25 років раніше.
Мабуть, Павло, обізнаний про те, що ледь не сталося, розумів, що раніше або пізніше якийсь інший імператор з манією величі зважиться все ж на здійснення подібного проекту. Він говорить про «беззаконника», що прославляє себе до божественного статусу, – точно так, як це робили римські імператори. Павло бачить на горизонті цю небезпеку і знає, що таке ідолопоклонство кине виклик істинному Богові та Єрусалимському Храму. Якби Павло дожив до 70 року, то побачив би початок виконання передбаченого в цьому розділі його послання. Після того, як зло досягне межі, його чекає фатальний результат. Сама Римська імперія пройшла через суворі катаклізми: ланцюжок смертей чотирьох недовго правлячих (68-69 рр.) імператорів і потім руйнування Єрусалимського Храму – усе це цілком могло бути охарактеризоване в термінах Старого Заповіту як «День Господній».
Але хто такий «хто тримає тепер»? Що, на Павлову думку, перешкоджає цим страшним катастрофам? Важко сказати. Можливо, апостол має на увазі когось з юдейських лідерів, що чинили вплив на імператора, подібно до того як Ірод Агріппа (10-44 рр.) мав вплив на свого друга Гая Калігулу. Чи, можливо, він говорив про своє служіння, через яке Бог створював церкви в Середземномор’ї. Не виключено, що Павло вважав, що Бог відстрочує катастрофу, щоб апостолові вистачило часу закінчити почате. Також можна припустити, що Павло мав на увазі якусь конкретну людину, що чинить стримуючий вплив, відому як йому, так і адресатам його послання, але невідому нам.
Ясне одне: Павло твердо вірив, що наближається час, коли Бог відкрито судитиме язичницький світ і його богохульних правителів. Через ці лінзи апостол дивиться і на віддаленіші події – остаточне пришестя Ісуса (Парусію), яке знищить усе зло і проголосить праведний і справедливий вирок Божий усім, хто брав участь у брехні, малій або великій.
Зокрема, Бог засуджує (як у сьогоднішній історії, так і наприкінці часів) ті системи влади, які намагаються поставити себе на місце Боже. Таких систем ми бачили немало, навіть у порівняно недавньому минулому, і знаємо, як діють такі режими, як вони плетуть павутину брехні та уловлюють у неї людей. Павло не втомлюється підкреслювати, що володарем усього залишається Бог, Який у результаті відновить справедливість і підкорить усі людські імперії владі Свого Царства.