2 Солунян 3:14-18 – Завершальні слова

«Коли ж хто не послухає нашого слова через цього листа, зауважте того, і не майте з ним зносин, щоб він був посоромлений. Та не майте його за неприятеля, а навчайте, як брата. А Сам Господь миру нехай завжди дасть вам мир усяким способом. Господь з вами всіма! Привіт вам моєю рукою Павловою, це править за знака в усякім листі. Так пишу я. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами всіма! Амінь.»

Кожен батько знає, що іноді буває необхідно покарати дитину. Жоден батько, гідний іменуватися батьком, не стане карати дитину в пориві гніву або роздратуванні. Справжній батько або мати іноді вимушені роз’яснювати своїй дитині, що саме унаслідок любові вони зобов’язані її покарати. Іноді діти вимагають того, щоб батьки жорстким способом пояснили їм те, що не вийшло донести словом і прикладом. У такому разі про брак любові говоритиме швидше відмова від застосування дисциплінарних заходів, ніж самі дисциплінарні заходи.

Вживані заходи розрізняються в різних ситуаціях, вони залежать від конкретного випадку, сім’ї чи особливостей культури. Павло розуміє, що звичний спосіб сімейного життя, знайомого жителям цього маленького міста, включав різні способи підтримки дисципліни і виховання дітей. Усі знали, як можна пояснити дитині, що той або інший вчинок неприйнятний. Нікому не спадало на думку, що в якості виховної міри можна назавжди викинути з дому одного з членів сім’ї. З іншого боку, оскільки порушник порядку все ще залишався членом сім’ї, потрібні були якісь дисциплінарні заходи.

У таких обставинах Павло наказує, щоб до людей, які не звертають уваги на настанови, викладені ним у цьому посланні, ставилися як до членів сім’ї, що потребують дисциплінарних заходів. Простою формою такого заходу може бути виключення з громадського життя. Якщо проводити аналогію із сімейним життям, то таку дисциплінарну міру можна уподібнити відсиланню того, хто провинився, у його (її) кімнату, або забороні брати участь у спільній трапезі.

Більшість західних християн з найбільш впливових церков не знайома з таким різновидом напоумлення. Втім, мені відомі випадки, коли моральна розбещеність або фінансова нечесність людини спонукала єпископа (чи лідера церковної общини) заборонити тому, хто провинився, брати участь в Євхаристії аж до принесення покаяння. Багато сучасних культур протестують не лише проти зловживань владою, але і проти вживання влади або дисциплінарних заходів у будь-якій сфері. Будь-яка згадка про дисциплінуючі методи чомусь викликає уявлення про спалювання людей живцем і жахи інквізиції. Ми так звикли до ідеї, що кожен вільний йти своїм шляхом, що в жаху відсахуємося від думки бойкотувати когось. Така реакція в принципі нормальна, але вона не повинна ставати надмірною.

У результаті, звичайно, ми робимо те ж саме, але по-іншому. Якщо людина нам не подобається, або вона не схвалює те, що ми робимо, то ми можемо просто перестати ходити в ту церкву, куди ходить вона, або припинити відвідування місць, де вона часто буває. Більшість сучасних християн мають можливість такого вибору, а от солуняни так зробити не могли. Їх було небагато, іншої церкви в них не було. Їм треба було вирішувати ті проблеми, які були в них перед очима: і в сім’ї, і в місті. Якби уся сім’я не залишалася вірною Євангелію, то незабаром вона просто перестала б існувати.

Труднощі в розумінні дисципліни пов’язані з ще одним поняттям, яке багато чим незрозуміле: поняттям апостольської влади. Ми звикли до того, що уряд частіше пропонує людям те, що їм може сподобатися, ніж вимагає від них того, що слід зробити. Врешті-решт, рано чи пізно комусь необхідно буде приймати рішення – починаючи з рішень про порядок богослужіння і закінчуючи моральними засадами, на які спирається життя общини. Якщо не буде ясної авторитетної структури, то щось інше може зайняти її місце, наприклад, сила окремих осіб або гучність певних голосів. Цінність послідовної системи влади (в якій, звичайно, можливі зловживання) полягає в тому, що вона утримує ситуацію від сповзання в такий стан, коли усе вирішують лобіювання впливовими людьми своїх інтересів або інтриги певних невгомонних осіб. Павло вірить (усе його життя визначене цією вірою) у те, що Бог дав йому владу – не для того, щоб панувати над церквою, але для того, щоб охороняти її і підтримувати в ній порядок. Так само і садівник прив’язує до жердини молоді пагони до тих пір, поки вони не зміцняться і не зможуть самі стояти прямо. Сьогодні церквам потрібно усвідомити, як може реалізовуватися влада в новій ситуації – у світі, де влада дискредитувала себе, а багато церков, здається, готові віддати перевагу анархії.

Подібно до багатьох сучасних письменників, Павло мав секретарів, що записували його послання під диктування. Наприкінці листа він міг узяти перо і сам приписати прощальні слова. Можливо, солуняни отримували нібито від Павлового імені якісь листи, написані насправді не ним (подивіться, приміром, згадку в 2Сол. 2:2). З іншого боку, у когось може не бути упевненості в достовірності власних Павлових послань. (Більшість сучасних дослідників вважають надуманими сумніви в достовірності 2-го Послання до Солунян.) В усякому разі, Павло хотів завірити своїх адресатів у тому, що це послання саме від нього, і тому додав свій підпис, щоб солуняни могли упізнати його почерк.

Як завжди, на закінчення Павло пише про те, що завжди було для нього головним, – про «благодать Господа нашого Ісуса Христа».

Розміркуйте про те, що означає цей вираз, який так легко зривається з вуст багатьох людей. Подумайте про те, що лише за якусь чверть століття до написання цього послання ім’я Ісуса з Назарету не було нікому відомим за межами маленького містечка в Палестині. Тим більше ніхто не міг помислити про те, щоб назвати його Господом і Месією. А тепер жителі значного міста в Македонії вже вітали Ісуса цими царськими титулами, чекали від Нього благодаті – могутньої любові єдиного істинного Бога, що наповнює і перетворює їх життя і весь світ.

І тепер подумайте ще от про що: той же самий Ісус, цар і Господь, готовий вилити Свою благодать і на вас, вашу общину, ваш світ. Усе, чого Він чекає, – щоб ви відповіли на Його любов і вірність вашою власною любов’ю і вірністю. І тоді ви, подібно до солунян, знайдете життя, повне вдячності і надії.

КІНЕЦЬ

Попередній запис

2 Солунян 3:6-13 – Небезпека неробства

Наступний запис

ВЗАЄМИНИ ЛЮБОВИ