2 Тимофія 3:1-9 – Супротивники істини

«Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких! До них бо належать і ті, хто пролазить до хат та зводить жінок, гріхами обтяжених, ведених усякими пожадливостями, що вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання правди. Як Янній та Ямврій протиставилися були Мойсеєві, так і ці протиставляться правді, люди зіпсутого розуму, неуки щодо віри. Та більше не матимуть успіху, бо всім виявиться їхній безум, як і з тими було.»

Це був не кращий кінець гри, але, можливо, це було неминуче. Ми гарантовано перемагали; через декілька хвилин наші суперники, схоже, зрозуміли, що їх становище безнадійне. Проте, напевно, через це вони розлютилися – так можуть тільки гравці регбі. Від безсилля вони кинулися на стадіон, розмахуючи кулаками; вони підставляли нам підніжки або досить сильно збивали наших гравців з ніг. Суперники злилися, що ми перемогли, і вони хотіли хоч трохи відігратися, навіть якщо не зрівняти рахунок. Я добре пам’ятаю зітхання полегшення, коли прозвучав фінальний свисток, і всі ми дружно пішли прийняти душ і лікувати синці.

Та ж тема безсилого гніву з’являється в різних новозавітних писаннях, коли мова заходить про спостережуване авторами збільшення в їх час людського зла. Перше послання Івана говорить про те, що станеться в останні дні. Тут Павло говорить майже так само, попереджаючи Тимофія, що сили зла, які самі знають, що вони переможені розп’яттям Ісуса, роблять «останню спробу реваншу»: вони усіма силами кидають людей у бруд, а також налаштовані спричинити стільки зла людству, скільки зможуть. Ми, хто живе дві тисячі років потому, можемо визнати цю есхатологічну мову проблематичною, хоча, звичайно, дві тисячі років, на думку більшості людей, зовсім крихітний відрізок вселенської історії. Але перші християни будували своє життя на своїй вірі, згідно якої із смертю і воскресінням Ісуса почався новий Божий світ, і «останні дні» – проміжок між поразкою зла на Голгофі і остаточною поразкою, яку ми все ще чекаємо, – дійсно настали. Думка, яку Павло затверджує разом з іншими древніми авторами, полягає в тому, що в цей період буде він довгий або короткий, ми не повинні чекати, що світ стане кращим. Нам треба чекати, у будь-якому випадку, що зло збільшиться.

Це збиває з пантелику і викликає в людей нерозуміння, коли вони іноді вважають, що «повинне ж було щось статися», якщо дійсно вірно, що Ісус здобув вирішальну перемогу над злом і смертю Своєю власною смертю і воскресінням. Люди іноді заперечують, що нічого особливого, здається, не сталося, завдяки Ісусу, бо світ так само поганий, як і завжди. Павло парирував би, що він погіршав – але, додав би апостол, це не спростовує християнську проповідь, а швидше зміцнює її. Ця поведінка повержених ворогів. Перший список різних видів вад, який дає Павло, просто огидний. Ми можемо зупинитися на кожному з них і жахатися, як можна так поводитися (звичайно, визнаючи, що насіння усіх цих вад є також і в нас самих; немає жодних причин для самовдоволення). Ми могли б досліджувати кожну ваду і обдумати, як люди її набувають, як треба розставити пріоритети, щоб, ця вада могла так укоренитися в характері людини. Але особливо ми повинні зауважити, як підсумок подібної поведінки людей (самолюбних, грошолюбних, зарозумілих, гордих, богозневажників і так далі) впливає на тих, хто в цьому бере участь. По-друге, як це впливає на всіх, чиї життя пов’язані з такими людьми.

Перші (ті, хто дійсно так живе) сповнені негативними силами і почуттями. Вони не щасливі. Насправді вони знайшли убогу заміну щастя – здатність зробити нещасними інших, так, щоб, принаймні, вони знали, що в них є влада над людьми, навіть якщо вона робить самих людей жалюгідними (крім усього іншого, їм треба постійно бути в напрузі, більше залякуючи, хвалячись і так далі).

Другі – ті, життя яких зачіпають і на яке впливають перші, – м’яко кажучи, страждають. Вони, можливо, знаходять способи уникнути сильнішого болю, але це – щоденна битва, щоб залишатися на ногах, уникати бути захопленим вихором гніву, взаємних докорів, манірних хвастощів або звинувачень і так далі.

Така поведінка, іншими словами, погана не лише тим, що так вже сталося, що Бог її забороняє. Бог не складав списку правил людської поведінки, які були б довільними так, як довільні правила тієї чи іншої гри (що можна в крикеті, не можна в бейсболі, і навпаки, і це не можна зіставляти з моральністю і праведністю). Ця поведінка погана тим, що вона неодмінно руйнує людське життя: і життя тих, хто так поводиться, і життя тих, кого це стосується. Це – образа благому творінню, створеному і улюбленому благим Богом – Творцем.

Можливо, найгірше тут, що такі люди часто, з різних причин, беруть участь у релігійних обрядах. (Іноді вони можуть їх навіть очолювати; на жаль, список міг би бути віднесений до певної частини священиків.) Але коли вони роблять так, у них є благочестивий вигляд, як відмічає вірш 5, але такі люди заперечують внутрішню суть благочестя. Вони тільки прикидаються. Але якби вони зупинилися і замислилися на пару хвилин, то зрозуміли б, що, приходячи поклонятися живому Богові, вони повинні закликати Його силу і славу для зміни свого життя, щоб відбивати Його образ, не дозволяти їм продовжувати жити так руйнівно, як раніше. Таке буває дуже тяжким, коли ті, хто був віруючим усе життя, не можуть припинити проявляти зовнішню релігійність, навіть якщо вони більше в це не вірять. Так можна дуже сильно озлобитися. Постійно казати одне і те ж, вірячи при цьому в щось інше, схоже на постійний гострий розлад шлунку, коли ваш організм не приймає їжу.

Після списку вад у віршах 2, 3 і 4, нас може майже здивувати висловлювання Павла: «Відвертайсь від таких!» Ми, звичайно, стараємося, так? Але, звичайно, частіше за все це в нас не вийде. Іноді ми не можемо цього зробити внаслідок того, що живемо з порочними людьми, працюємо з ними, сидимо поруч з ними в автобусі. Але іноді в нас є вибір; і не варто піддаватися міркуванню, на кшталт: «Я піду і буду з тим, навіть якщо він може бути злим або непристойним час від часу». Є час, щоб допомогти стороннім; але молодому чоловікові, як Тимофій, характер якого ще не сформувався, краще не зв’язуватися з тими, чия поведінка негожа.

Далі Павло звертається до набагато більш приватних проблем. Деякі люди, яких він описує, активно поширюють свої погляди. Один з їх способів – охота на слабких. Я бачив, як це буває; я спостерігав, як люди з різними гаслами, які дуже вірили у свою правоту, знаходили тих, хто не міг сказати їм «ні», і переконували таких людей піти на їх мітинг, слухати їх ідеї, приєднатися до їх співтовариства. Є багато людей – кого знав Павло, схоже, були жінками, але багато чоловіків також входить у цю категорію – чиє моральне або аморальне минуле і чиє безладне сьогодення робить їх легкою здобиччю для таких хижаків. Вони завжди сподіваються, що те нове, що вони в черговий раз вивчать, нарешті улагодить їх життя; але цього ніколи не відбувається із серйозної причини: усе, що такі люди дійсно хочуть, – це захопитися новою ідеєю, а не отримати тверде, спокійне задоволення, вивчаючи істину і змінюючи з її допомогою своє життя. Отже, хто такі були Янній і Ямврій, і коли вони виступали проти Мойсея? За древньою єврейською легендою вони були двома головними магами в Єгипті, які згадувалися у Вих. 7:11 і 7:22. Коли Мойсей показував знамення від Бога, щоб переконати фараона дозволити ізраїльтянам вийти з рабства, єгипетські маги доклали всі зусилля, щоб зробити такі ж чудеса, щоб фараон не поставився до Мойсея серйозно. Павлова думка в тому, що, коли звільняюча, цілюща Блага звістка починає діяти, завжди будуть люди, які виступають проти цього, використовуючи будь-які засоби і хитрощі, які тільки можуть. Утішливі слова апостола («Та більше не матимуть успіху») призначені, щоб дати нам надію; у Вих. 7:12, коли маги перетворили свої жезли на змій, як це зробив Мойсей, змія пророка з’їла їх. Ми повинні молитися за подібні випадки в сучасній Церкві і у світі і чекати їх. Але ця надія не повинна заколисати нас думкою, що ми не зіткнемося з проблемами. Нам будуть потрібні усі добрі поради цього розділу і всього послання, якщо ми хочемо залишатися спокійними і сміливими перед гріховністю «останніх днів».

Попередній запис

2 Тимофія 2:20-26 – Посуд, який використовує Бог

Наступний запис

2 Тимофія 3:10-17 – Продовжуй вивчати Писання!