«А в великому домі знаходиться посуд не тільки золотий та срібний, але й дерев’яний та глиняний, і одні посудини на честь, а другі на нечесть. Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло. Стережися молодечих пожадливостей, тримайся правди, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця. А від нерозумних та від невчених змагань ухиляйся, знавши, що вони родять сварки. А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим, що навчав би противників із лагідністю, чи Бог їм не дасть покаяння, щоб правду пізнати, щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для роблення волі своєї.»
Моя дружина і я знову збираємося переїжджати. Ми робили це вже дуже часто, але я отримав нове призначення, а для цього необхідно перебратися на інше місце! Отже, ми ще раз повинні були подумати про все, що в нас є, – про поклади старого фарфору і меблів так само, як про трохи відмінних і потрібних дрібниць, які нам не так давно подарували. Я згадав мудре старе висловлювання, що в людини має бути удома тільки те, у чиїй користі або красі вона упевнена. Я підозрюю, що якби ми строго застосовували цей критерій, то в нас виявився б, принаймні, контейнер сміття на викид. Слід спробувати…
Думка Павла рухається від ілюстрації, яку він використовує на початку цього уривка, до двох різних, хоча і пов’язаних ідей про те, які речі є в людей вдома. Фарфор, келихи, срібло і, можливо, навіть золото – красиві і дорогі речі; ви їх тримаєте для особливих випадків. Інші – більше для повсякденного використання, і ви можете їх прибрати, якщо до вас приходять важливі гості, хоча в самих речах немає нічого неправильного або бентежного. Але Павло, схоже, також думає про інші предмети – про стару ганчірку на швабрі, якою ви миєте підлогу, совок, щоб прибирати за вашим собакою, і так далі. Їх насправді використовують для «низьких» цілей. Коли апостол застосовує це до людей, можливо, тут це не означає, що в тієї чи іншої людини немає потрібних навичок або дарів. Швидше мається на увазі, що ображати або ганьбити самого себе, роблячи ганебні справи, ставитися до себе, як до нікчемності – це річ неприйнятна. Павло, схоже, бажає сказати, що тіло людини призначене для благородного використання, а вони використовують його в непристойних цілях.
Зокрема, є два шляхи, щоб зганьбити самого себе, і Павло постійно повертається до них (пор. наприклад Кол. 3:5-8). З одного боку, є розпуста, яка дозволяє вашим надмірним бажанням задовольняти фізичні і емоційні потреби без стримування і довести вас до такої поведінки, яка принижує і знецінює один з великих дарів Божих. І є гнів і образа; за допомогою їх, навіть якщо ви абсолютно праві, ви нічого не досягнете, бо виражаєте це так, що люди, яких ви намагаєтеся переконати, ображаються і все більше відчужуються від вас.
Метод Павла відносно першої небезпеки – не гаяти багато часу на детальний аналіз і пояснення, але призвати Тимофія уникати її: уникати того, що приведе його до пожадливості, особливо сильної серед молодих людей, і замість цього шукати сильні чесноти: правду, віру, любов і мир. Оскільки апостол живе і працює з народом Божим, він знаходить, що разом вони зможуть працювати над цією важкою, але дуже вартісною справою. Але коли Павло торкається другого – гніву, то він розглядає цю проблему детальніше, викладаючи Тимофію важливий урок, як бути пастирем, коли стикаєшся з людьми, які протистоять і сперечаються. Молоді священики особливо часто вважають це важким уроком. Ви наполегливо вчитеся два, три, можливо, навіть чотири роки. Можливо, ви пишете докторську дисертацію з бібліїстики, пастирської психології або чогось ще. Ви ходите на нескінченні заняття, дослідницькі семінари, практичні симпозіуми. Нарешті, схоже, провівши півжиття в підготовці, ви починаєте служити на парафії чи в общині. І от що трапляється насамперед – хтось, у кого зовсім немає ваших знань, хто взагалі ніколи не вивчав предмет, і хто навіть не думав про це перш, ніж він почув вашу першу проповідь, – каже вам в обличчя, що ви помиляєтеся. Вашою природною реакцією буде професійна гордість. Ви знаєте, про що говорите, а він явно ні. Ви можете піймати його тут, тут і там. Ви можете змусити його почувати себе нікчемою. Ви можете задавити його знаннями, показавши тим самим, що ви самі забули найосновніший урок пастирського служіння, який Павло викладає тут Тимофію: те, що рабу Господньому «не слід входити в конфронтацію».
Як ви можете це засвоїти? Подумайте спершу, як було Ісусу. Як Він, мабуть, засмучувався не лише через натовпи, що слухали Його, але і через Своїх друзів, Своїх учнів. Все ж окрім коротких гострих докорів, Він зазвичай піддражнював їх тією чи іншою притчею, умовляв їх подивитися на речі по-іншому, лагідно вказував їм на те, що вони упустили. І, нарешті, як з благоговінням пишуть новозавітні автори, Ісус піддався образам, хибним звинуваченням, несправедливому засудженню, тортурам, жорстокій і ганебній смерті, не перечачи або не виливаючи праведний гнів за таке незаслужене ставлення.
Це – сам Ісус, Його вчення і Його приклад, якими були пронизані думка Павла та інших древніх учителів. Павло трьома способами застосовує цю основну модель. По-перше, він радить Тимофію просто уникати тих суперечок, які примушують кожного гарячитися і сваритися. Немає жодного сенсу навіть починати таку бесіду. Це не слабкість – хоча люди, які загрузли в боротьбі, скажуть це вам, якщо ви відмовляєтеся в цьому брати участь. Це мудрість.
По-друге, Павло переконує Тимофія бути лагідним до всіх людей. Є деякі люди, з якими легко бути лагідним, але є інші, які викликають у вас бажання вдарити їх як слід, коли ви їх бачите. Якщо хтось може учити таких людей і особливо «незлобивим» і тоді, щоб виправляти супротивників з лагідністю – тут точно знак, що учитель навчений прикладом самого Ісуса і уповноважений Його Духом.
По-третє, Павло нагадує Тимофію, що врешті-решт сам Бог – головний пастир. Саме Він діє в людях, чи через наше служіння або всупереч цьому. Люди можуть гніватися і ображатися, протистояти дії Благої звістки або її розгорнутому поясненню. Вони, можливо, потрапили в «сітки диявола» (в. 26), не в останню чергу самі стаючи «обвинувачами», які готові спростовувати Слово і відвертати від нього людей. Кінець кінцем це справа Божа – пом’якшити їх серця і дати їм покаяння і правильне розуміння. Але якщо це так, то вся наша пастирська діяльність повинна проходити в постійній готовності співпрацювати з Богом, що б Він не робив в їх житті. І ми не можемо допомогти справі Божій, якщо застосовуємо методи (на кшталт агресії у відповідь), які докорінно заперечують основи самої Благої звістки. Засвоїти ці уроки завжди непросто. Але вони потрібні, якщо ми хочемо відкинути від себе низькі цілі і прямувати до тих, які дійсно важливі. Парадокс у тому, проте, що дійсно важливі завдання – часто ті, які майже ніким не помічаються. Будь-хто може показати себе на людях з кращого боку. Чи сяє посуд так само яскраво, коли ніхто не дивиться на нього – от справжня перевірка істинного служителя Христового – золотого чи срібного посуду, який подобається хазяїну будинку.