«Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну…» Римлян 2:14-15
Якими б не були в людини теоретичні погляди на етику, на практиці всі апелюють до якогось об’єктивного (тобто незалежного від нашого знання про нього чи ставлення до нього) морального кодексу. Без визнання цього факту самі роздуми про те, що є етичним, а що не є, нічого не варті. Цей факт – основа будь-яких суперечок та дискусій із питань моралі, адже будь-яка дискусія передбачає наявність певних критеріїв, за якими може бути визначена міра правоти того чи іншого опонента. Навіть ті, хто схильний заперечувати існування вищого морального кодексу, починають апелювати до добра та справедливості, варто лише їм самим опинитися в стані жертви несправедливості та зла.
Незважаючи на всю різноманітність звичаїв різних народів та культур, які населяють землю, в їхніх підвалинах лежать єдині етичні принципи. Раніше ми розглядали приклад розбіжностей у культурних традиціях стосовно того, скільки дружин може мати один чоловік, і побачили в них спільну моральну засаду – важливість збереження подружньої вірності. Подібних прикладів – сила-силенна. Навіть таке явище, як канібалізм (людожерство), має чітко окреслений етичний вимір, і з цим сьогодні погоджуються всі антропологи.
Не йдеться про крайнощі серед доведених голодом до безумства людей у часи Голодомору в Україні чи блокади Ленінграда – це випадки неосудності. Але навіть там, де канібалізм є частиною культури, він усіма однозначно сприймається як зло. Поїдання людської плоті в поганських племенах ніяк не співвідноситься до вирішення продовольчого питання. Це – частина ритуалу жертвоприношення злим духам із причащанням цією жертвою для того, щоб захистити себе від шкідливого впливу цих духів. Як не парадоксально, а в практиці ритуального канібалізму поняття добра і зла чітко окреслені: люди розуміють, що коять зло і що потурають саме злим силам, але вдаються до цього через страх перед цими силами.
Так, у різних культурах уявлення про власність можуть суттєво різнитися, і це породжує різноманітні кроскультурні конфлікти. Так, для європейця, який приїхав на сафарі, власність – поняття правове, і він може обурюватися посяганням бушмена на його рушницю. Для аборигена ж власність – поняття функціональне, і найкраща зброя має належати тому, хто є найкращим мисливцем. Але при цьому кожен вважає привласнення чужої власності проявом кричущої несправедливості й засуджує такий стан речей. Також по-різному в різних культурах може трактуватися, скажімо, припустимість побутової брехні чи відповідальність сторін за повернення боргу. Але серед народів, що населяють землю, простежується дивна одностайність щодо того, що слід вважати серйозним злочином – убивство, зґвалтування, розбій тощо. І якщо фундаментальні етичні принципи грубо порушуються десь в одному місці (наприклад, режимами Сталіна, Гітлера, Пол Пота тощо), це неодмінно піддається моральному засудженню міжнародною спільнотою.
До того ж, із якої причини ті, хто заперечує існування моральних абсолютів, мають право вимагати того ж від інших? Адже якщо абсолютних моральних норм не існує, то кожен має волю чинити на власний розсуд, зокрема – вводити моральні норми. І це не буде ані неправильно, ані несправедливо стосовно інших, адже за відсутності об’єктивних етичних критеріїв ніщо не може бути назване неправильним чи несправедливим – справа лише в розбіжності смаків та думок.
Фольклор, література, драматургія, образотворче мистецтво, кінематограф – усі види людської творчості, так чи інакше, є носіями абсолютних етичних категорій добра, справедливості, цінностей, чеснот тощо. Закладені вони й у традиції життєвого побуту народів. Етичні норми – мудрість, випробувана не лише практикою та часом, вона підтверджується моральними пошуками видатних мислителів усіх часів та культур. Так, одним із ключових понять китайської філософії є принцип «Дао» (дослівно «шлях»), який є підвалиною всякої особистої моральності та соціальної справедливості. Дао розуміється як певне загальносвітове начало; як джерело, мета і найвищий стан буття у всій його повноті. Дао неможливо уявити чи висловити. Але лише ті діяння, які відповідають Дао, справжні та благі. Таким чином, поняття «Дао» є висловленням ідеї абсолютної моральної засади в термінах східної філософії.
Нарешті, про існування об’єктивного морального кодексу свідчить наявність такого явища й поняття як «совість». Загальноприйнятим є уявлення про совість як про інтуїтивну здатність людини відрізняти зле від доброго, формулювати моральні обов’язки та здійснювати моральний самоконтроль. На відміну від сорому (душевної, тобто емоційної реакції на усвідомлену провину), совість, згідно з Писанням, є поняттям духовним. Вона – голос Божий у душі людини. Поняття совісті універсальне і єдине для всіх людей, незалежно від їхніх світоглядів та культурних традицій. «Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну…» (Римлян 2:14-15).
Усі вищезгадані свідчення вказують на існування певного об’єктивного морального принципу, який отримав назву «природний моральний закон».