Наука вивчає факти і зв’язки між ними. Але факти мало що означають самі собою – вони вимагають витлумачення. А тлумачимо ми їх у світлі засновків, які випливають із нашого світогляду. Загалом, світогляд – це і є комплекс базових засновків, у світлі яких ми інтерпретуємо будь-які факти. І ці засновки пов’язані з тим, якими будуть наші відповіді на п’ять фундаментальних питань:
- Де я? (Якою є природа реальності?)
- Хто я? (У чому полягає сутність людини?)
- Звідки я взявся? (Яким є походження людини?)
- Навіщо я тут? (У чому полягає сенс життя?)
- Що буде зі мною потім? (Яким є призначення людини?)
Відповіді на будь-які інші запитання, з якими нам випаде стикатися, зрештою залежатимуть від того, як ми відповіли на цих п’ять. Наприклад, на питання щодо природи реальності «Де я?» типовий представник західного натуралістичного світогляду відповість, що реальність – це самодостатнє об’єктивне буття, яке існує поза свідомістю й існування якого ні від чиєї свідомості не залежить. На реальність не впливає, знаємо ми про неї, чи ні. Наприклад, сила гравітаційного тяжіння була так само пропорційна до мас тіл, що взаємно притягуються, і обернено пропорційна до квадрата відстані між ними, ще до відкриття Ньютоном закону всесвітнього тяжіння. Не відкриття Ньютона зробило гравітацію такою – така сама собою природа речей.
Для представників східного світогляду реальність – це ілюзія, яку породжує наша уява. Саме прив’язаність до цієї ілюзії становить причину людських страждань, а позбутися їх можна лише через просвітлення, яке звільняє від прив’язаностей, і водночас – від ілюзії. Родоплемінний анімістичний світогляд сприймає реальність як живу істоту, з якою треба підтримувати добрі стосунки шляхом магічних ритуалів та жертв умилостивлення. А відповідно до біблійного світогляду, реальність, яка нас оточує, – це втілення задуму Творця.
Так само ми можемо бачити й відмінність світоглядних засновків, пов’язаних із сутністю людини, – різноманіття відповідей на питання «Хто я?». У межах гуманістичного світогляду людина сприймається як найвища сутність у природі, її звитяжець. Цю позицію в її крайньому вияві висловив радянський селекціонер Іван Мічурін (1855-1935): «Ми не можемо чекати милостей від природи, наше завдання – взяти їх у неї». У східному світогляді людина – частина природи. У родоплемінному людина – її раб, зобов’язаний служити й підкорятися їй. Натомість згідно з біблійним світоглядом, людина – це Божий управитель у природі, активний агент Творця у творінні.
Принципові світоглядні питання зовсім не рівноцінні. «Звідки я взявся?» – це найголовніше з них. Від відповіді на це питання залежить і те, хто я, і те, навіщо я тут, і те, що буде зі мною потім. Ідеї, які належать до царини походження, справляють найбільший вплив на формування людського світогляду.
Якщо, наприклад, вас із дитинства переконують, що все суще – породження випадку, то чому ми повинні підпорядковуватися якимось законам? Так, поки в того, хто стоїть обік (чи то батьки, чи поліція, начальство тощо), є замашний дубець, то доводиться підкорюватися. Але щойно той, хто цю палицю тримає, кудись відійде, – разом із його запахом випаровується й моральний обов’язок.
Або, скажімо, якщо ми походимо від мавпи, то з якої це радості треба шанувати своїх батьків, вони ж бо на крок ближчі до мавпи, ніж ми? Але якщо ми тут за чиїмось задумом, то, погодьтеся, цей задум нам би краще знати… В іншому разі ми проживаємо своє життя намарно, не відповідаючи власному призначенню. А якраз невідповідність призначенню Біблія називає словом «гріх».
Пріоритетна роль походження, серед інших світоглядних питань, віртуозно відображена в казці Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див». У загальну канву оповіді вплетено чимало менших притч: із сатирою на політичні реалії вікторіанської Англії, з критикою дарвінізму тощо. Але головна сюжетна лінія твору така: дівчинка Аліса уві сні, проваджена своєю цікавістю, погналася за білим кроликом і провалилась у кролячу нору.
Внаслідок цього падіння Аліса потрапляє в зовсім інакший світ – у «Країну Див», де вона й гадки не має, ані хто вона така, ані як її звати, ані якого розміру вона має бути, ані навіщо вона тут, ані, зрештою, – куди їй іти далі. Уся казка – це такий собі квест у пошуках сенсу. Й Аліса не знайде його, доки не згадає, звідки вона і як сюди потрапила. Але щойно вона це згадає – нереальний світ розсиплеться, немов картковий будиночок.
Ключовий момент казки – зустріч Аліси-яка-роду-не-пам’ятає з персонажем на ім’я Чеширський Кіт, і між ними виникає такий діалог:
«Аліса… повела далі:
– Чи не були б ви такі ласкаві сказать, як мені звідси вибратися?
– Залежить, куди йти? – відказав Кіт.
– Власне, мені однаково, куди йти… – почала Аліса.
– Тоді й однаково, яким шляхом, – зауважив Кіт.
– …аби лиш кудись дійти, – докінчила Аліса.
– О, кудись та дійдеш, – сказав Кіт…»[1]
Хоч кудись ми всі обов’язково потрапимо. Питання лиш у тім, чи ми потрапимо туди, куди нам призначено, а чи – у зовсім інше місце? Це залежить від того, як ми потрапили сюди. Те, звідки я взявся, визначає і хто я такий, і навіщо я тут, і що зі мною буде потім.
«Звідки я взявся?» – найперше філософське запитання, яке ставить дитина. Перелякані батьки зазвичай завалюють її відомостями з царини медицини або ж починають знайомити з фольклорними шедеврами на тему капусти і лелек. А дитина намагається розібратися зі світоглядними категоріями. Починаючи усвідомлювати себе особистістю, вона шукає своє місце в цім світі, визначає власну сутність, з’ясовує своє призначення. А призначення визначається походженням.
[1] Переклад В. Корнієнка за редакцією І. Малковича. – Прим. пер.